дискримінації, на відміну від призначення різних цін на кожну одиницю проданої продукції, є система двочастинного тарифу. Припустимо, фірма-монополіст знає індивідуальні функції попиту всіх споживачів і може виключити арбітраж між ними. Оплата товару складається з двох частин акордного фіксованого внеску за право покупки товару і ціни за кожну додаткову одиницю товару. Монополіст, що максимізував прибуток, встановлює ціну на рівні граничних витрат виробництва товару й акордний фіксований внесок, рівний величині споживчого надлишку, отриманого покупцем (рис 2.1).
Рис. 2.. Акордний внесок за право придбання товару (А), рівний чистому споживчому виграшу (CS) в умовах конкурентної ціни [19]
Легко помітити, що сплативши в якості акордного внеску за право покупки товару суму, рівну споживчому надлишку при конкурентному ціноутворенні, споживач неминуче придбаватиме таку ж кількість товару, яку він придбавав на конкурентному ринку, інакше його чистий виграш – різниця між загальною корисністю від споживання блага в грошовому виразі і сплаченою сумою грошей – виявиться негативною.
Двочастинний тариф може застосовуватися при ціноутворенні на два взаємодоповнюючі товари, на один з яких призначається висока ціна, рівна споживчому надлишку, а на інший – відносно низька у розмірі граничних витрат його виробництва Наприклад, у випадку, якщо фірма продає фотоапарати і фотоплівку, висока ціна фотоапарата сплачується один раз, але охоплює весь споживчий надлишок, низька ціна фотоплівки платиться залежно від ступеня використання фотоапарата, поштучно.
Необхідно відмітити, що єдиний двочастинний тариф служить методом досконалої цінової дискримінації тільки в тому випадку, якщо всі споживачі товару мають абсолютно ідентичні переваги, тобто однакову функцію корисності. Інакше, призначаючи для різних покупців єдиний двочастинний тариф, фірма не зможе привласнити весь споживчий надлишок.
2.2. Цінова дискримінація залежно від об'єму покупки (другий тип дискримінації)
Цінова дискримінація другого типу передбачає призначення різних цін одиниці товару при покупці різних кількостей товару. Як правило, великі об'єми закупівель обходяться споживачу дешевше з розрахунку на одиницю товару. Класичним прикладом цінової дискримінації другого типу служить блоковий тариф – споживач оплачує перші декілька одиниць товару (перший блок) дещо дорожче, ніж подальші блоки. Очевидно, що при даній схемі платежів ціна одиниці товару є тим нижчою, чим вищий об'єм покупки. Іншим прикладом цінової дискримінації другого типу служать оптові продажі у протилежність роздрібним: при покупці оптових партій товару споживач сплачує нижчу ціну за одиницю товару, ніж уроздріб.
Окрім зниження середньої ціни товару зі зростанням об'єму покупки, характерною рисою цінової дискримінації другого типу є самостійний відбір (self-selection) споживачів. Фірма, по-перше, не знає в точності індивідуальної функції попиту кожного типу споживачів (тому вона в загальному випадку не в змозі привласнити весь споживчий виграш), по-друге, фірма не потребує механізму розмежування двох груп споживачів. Розглянемо, яким чином повинен встановлюватися двочастинний тариф для того, щоб названі властивості цінової дискримінації другого типу виконувалися. Припустимо, що фірма як інструмент цінової дискримінації використовує двочастинний тариф.
Нехай на ринку існує два типи споживачів На рис 2.2 показані індивідуальні функції попиту для кожного з типів. Видно, що індивідуальний попит споживачів другого типу вищий (при однакових максимальних цінах споживачі другого типу готові придбавати більшої кількості товару при ціні, рівній граничним витратам). Монополія зацікавлена в тому, щоб для цієї групи споживачів призначити найбільший акордний внесок за право придбання товару і найменшу плату за додаткову одиницю товару (граничну ціну). Ми припускатимемо без втрати спільності, що на відміну від цінової дискримінації першого типу фірма не знає індивідуальних функцій попиту споживачів і тому не може привласнити весь споживчий надлишок.
Рис. 2.. Тариф із двох частин для різних типів споживачів: метод цінової дискримінації другого типу [19]
Для групи покупців з меншим попитом фірма призначає нижчий акордний внесок (інакше чистий споживчий надлишок виявиться негативним і покупці відмовляться від придбання товару) і вищу ціну за одиницю продукції (інакше група з вищим попитом користуватиметься тарифом, установленим для групи з нижчим попитом).
Таким чином, фірма пропонує покупцям не одноманітний тариф, а цілий набір схем тарифів з двох частин (рис 2.3). Покупець вибиратиме тариф, виходячи з тієї кількості товару, яку він збирається придбати. Звернемо увагу, як у даному випадку виконується принцип "самостійного відбору" – покупцю слід саме вирішувати, до якого типу він відноситься. Стимулом вірного вибору служить мінімізація витрат покупця.
Рис. 2.. Набір з двох тарифів [19]
В якості класичного прикладу "набору тарифів" можна навести дисконтні картки. Чим вища ціна дисконтної карти, тим більша знижка з ціни товару надається покупцю, іншими словами, тим меншу ціну він платить за придбання кожної додаткової одиниці товару. Ефективно здійснюється принцип "самостійного відбору" – чим більший планований об'єм покупки, тим більш дорогу дисконтну картку, що надає найбільші знижки на товар, придбаватиме покупець.
При виборі схеми ціноутворення, що використовує двочастинний тариф, основною проблемою для фірми служить оцінка співвідношення на ринку покупців з різним попитом. В принципі у фірми існує три варіанти стратегії.
1. Призначати набір тарифів з двох частин, який задовольняв би умовам, названим вище (покупці з меншим попитом платили б нижчий первинний внесок, але вищу ціну за додаткову одиницю товару, при цьому покупцям з великим попитом було б невигідно користуватися тарифом для групи з низьким попитом)
2. Призначати єдиний тариф, коли первинний внесок рівний величині сукупного виграшу покупця групи з меншим попитом, а гранична ціна додаткової одиниці продукції – граничним витратам. У цьому випадку покупці з більшим попитом виграють від існування групи з меншим