3. Призначати єдиний тариф, при якому первинний внесок рівний величині сукупного виграшу покупця з групи з більшим попитом, а гранична ціна – граничним витратам. У цьому випадку покупці з меншим попитом не придбаватимуть товару взагалі

Розглянемо два приклади, що дозволяють проілюструвати проблеми призначення двочастинного тарифу

Приклад 1. Нехай на ринку дві групи споживачів. Індивідуальні функції попиту для покупців з першої і другої груп відповідно описуються формулами P110 – q1; P2 = 2 – q2. Всього на ринку 1000 споживачів, причому 500 з них належать до першої групи і 500 – до другої. Середні витрати товару для продавця постійні і рівні 1. Яка схема принесе фірмі великий прибуток?

Рішення буде таким. Очевидно, найбільший прибуток принесе третій варіант. Призначивши первинний акордний внесок за право придбання товару на рівні 40,5 (сукупний виграш споживача), фірма отримає прибуток, рівний
40,5 Ч 500 = 20 250 дол. Порівняємо цей варіант з другим, призначивши первинний акордний внесок на рівні сукупного виграшу покупця другого типу (0,5), фірма отримала б прибуток всього 500 дол. [19]

Відповідь може змінитися в тому випадку, якщо пропорція розподілу покупців на ринку між першим і другим типом зміниться. Із зростанням числа покупців другого типу (з меншим попитом) на ринку ростиме ефективність використання тарифу з меншою величиною акордного внеску. Поставимо питання: при якій кількості покупців першого типу фірма перебуватиме в стані байдужості між варіантами (2) і (3)? Для відповіді на це питання прирівняємо прибуток, отриманий фірмою від використання варіанту (3) до прибутку, отриманого від використання варіанту (2) при кількості покупців першої групи, рівній X і розв'яжемо одержане рівняння 40,5 Х = 0,5 (1000 – X). Отримаємо
X = 12,1. Отже, якщо число покупців першої групи опускається до 12 і нижче, стає вигідним використання варіанту 2 – тариф з акордним внеском, рівний сукупному виграшу споживачів другої групи.

Легко довести, що призначення набору двочастинних тарифів для даного випадку неможливе: при даній функції попиту споживачів другої групи покупцям першої групи завжди буде вигідно використовувати тариф, призначений для клієнтів з меншим індивідуальним попитом.

Приклад 2. Фірма стикається на ринку з двома групами споживачів. Частка покупців кожної групи в ринковому попиті рівна 0,5. Індивідуальні функції попиту покупців першої і другої групи відповідно рівні:

P1 = 10 – q1; P2 = 10 – 2q2

Визначити оптимальну цінову стратегію фірми.

Рішення. В цьому випадку стратегії (2) і (3) принесуть фірмі однаковий прибуток. Призначаючи величину акордної плати на рівні сукупного виграшу покупця з групи з великим попитом, фірма отримує прибуток від продажу товару одному покупцю, рівний 40,5. Призначаючи величину акордної плати на рівні сукупного виграшу покупця з групи з меншим попитом, фірма отримує прибуток від продажу товару одному покупцю, рівний 20,25, проте число покупців зростає вдвічі.

Розглянемо цінову стратегію (1) – визначимо такий набір тарифів, який забезпечить "самостійний відбір" покупців. Тариф для групи покупців з великим попитом визначається безпосередньо – T1 = 40,5 + q1. Визначимо тариф для групи покупців з відносно низьким попитом.

Нехай ціна за кожну додаткову одиницю товару (гранична ціна) рівна z Легко визначити, що сукупний виграш покупців другої групи рівний (10z – z2)/4. Тариф для другої групи можна визначити як Т2 = (10z – z2)/4 + zq2. Для цього тарифу повинна виконуватися умова: покупцям з першої групи, що придбавають більшу кількість товару, повинно бути вигідніше користуватися тарифом T1 (див. рис. 2.3). Розв'яжемо нерівність (10z – z2) /4 + 9z > 40,5 + 9.

Знаходимо шукане значення z, рівне 4,85. Отже, тариф для другої групи споживачів Т2 = 6,2 + 4,85q2. При такому тарифі покупці другої групи прид-ба-вають 2,6 одиниць товару. Прибуток, що отримується фірмою від продажу товару другій групі споживачів, складає 16,2 дол. Таким чином, цінова стратегія (3) збільшує прибуток фірми в порівнянні з розглянутими вище варіантами (1) і (2).

2.3. Цінова дискримінація по групах споживачів – розмежування ринків (третій тип дискримінації)

У тих випадках, коли фірма не може точно встановити граничну цінність кожної одиниці товару для кожного споживача і, отже, вона не може проводити дискримінаційну політику першого типу, можливе розділення сукупного попиту на групи споживачів з однаковою граничною цінністю товару Тоді фірма за умови неможливості арбітражу може призначати різні ціни для різних груп споживачів. Цей вид називається третім типом цінової дискримінації. Прикладами такого виду дискримінації можуть служити різні ціни підписки на газети і журнали для організацій і для приватних осіб, різні тарифи на електроенергію для фірм і для індивідів. Розглянемо докладніше механізм цінової дискримінації третього типу.

Нехай попит фірми складається з двох груп споживачів з різними ціновими перевагами. Фірма призначає ціну P1 для споживачів першої групи і ціну Р2 для споживачів другої групи і продає відповідно об'єми Q1 = Q1(P1) і Q2 = Q2(P2). Тоді сукупний прибуток фірми буде рівний:

р = (P1 – AC) Q1 (P1) + (Р2 – AC) Q2 (P2),

де АС – середні витрати фірми (ми припускатимемо їх постійними, тобто рівними граничним).

Припустимо, що фірма є монополістом для кожної групи споживачів окремо. Тоді об'єм випуску для кожної групи визначатиметься умовами максимізації прибутку:

MR1 = MR2 = MC.

Відповідно, раз функції граничної виручки різні (що визначається по умові відмінністю цінових переваг споживачів і, отже, різними