Таким чином, однією з причин цінової конкуренції в умовах олігополії є створення бар'єру для входу в галузь нових конкурентів. Надприбутки, що отримуються олігополістами, приваблюватимуть в дану галузь нові фірми. Тому старі фірми, що мають міцне положення в галузі, повинні зробити які-небудь дії, покликані або перешкодити появі нових фірм, або витіснити їх з ринку до того, як вони зможуть там закріпитися. Останнє може бути здійснене таким чином.

Як правило, всі крупні фірми мають в своєму розпорядженні додаткові виробничі потужності. Це означає, що в нормальних умовах олігополісти виробляють значно менше продукції, чим їм дозволяють виробляти їх запаси обладнання і сировини. Дана обставина сприяє підтримці ціни продукту на вищому рівні. Орієнтуючись на наявну в галузі високу ціну, "новачок", що збирається увійти до галузі, зіставляє цю ціну зі своїм середніми витратами і, бачивши, що ціна значно їх перевищує, відкриває в даній галузі власне виробництво, розраховуючи на його прибутковість. Відразу ж відмітимо, що середні витрати "новачка" завжди будуть вищі за середні витрати фірм, що давно закріпилися в галузі. Це пов'язано з тим, що крім звичайних витрат виробництва нова фірма несе додаткові витрати вступу до галузі. Як правило, вони дуже великі. Одні витрати на рекламу чого коштують: адже продукція старих фірм уже добре відома і улюблена виробниками, тоді як про продукцію "новачка" ніхто нічого не знає. Отже, потрібно провести дуже могутню рекламну компанію, щоб завоювати довіру споживачів.

Як тільки нова фірма вступає в галузь, старі фірми пускають в хід всі наявні в їх розпорядженні виробничі потужності, блискавично збільшують об'єм виробництва і наповнюють ринок своєю продукцією. Розширення пропозиції продукції приводить до різкого зниження ринкових цін на неї. В принципі, старі фірми можуть понизити ціни до рівня своїх власних середніх витрат, відмовившись на якийсь час від отримання прибутку. Але враховуючи ту обставину, що середні витрати "новачка" вищі за середні витрати старих фірм, неважко здогадатися, що новачок буде приречений на несення значних збитків, оскільки ціна впаде нижче за його середні витрати. Нашому "новачку" нічого іншого не залишається, як піти з даної галузі по добрій волі. Після того, як конкурент буде витиснений з ринку, старі фірми скоротять об'єм випуску, внаслідок чого ціни на їх продукцію зростуть, і вони благополучно повернуть всі недоотримані прибутки.

Проте зниження ціни – економічно невигідний захід, оскільки веде до скорочення прибутків усіх фірм в галузі. Тому цінові війни на олігопольних ринках трапляються вкрай рідко, у звичайних ситуаціях тут переважає стабільність цін.

1.2. Жорсткість цін і ламана крива попиту

У першій половині XX ст. вважалося, що на олігопольних ринках у цін існує тенденція бути жорсткими (незмінними). У 30-х рр. Пол Суїзі розробив модель, яка б змогла пояснити, чому на олігопольних ринках ціни рідко змінюються. Так, наприклад, у США протягом 50-х рр. (період стабільності цін) ціна за плитку шоколаду була рівна 10 центам. При цьому шоколадні плитки випускалися всього декількома фірмами, тобто існувала олігополія.

Пол Суїзі в 1939 р. опублікував статтю "Попит в умовах олігополії", де проаналізував сталеплавильну промисловість США, в якій протягом 10-х – 20-х рр. ХХ століття ціна сталі залишалася незмінною навіть не дивлячись на збільшення середніх витрат. На основі цих спостережень він розвинув модель, що демонструє вельми незвичайний вид кривої попиту фірми, яка працює на ринку олігополії. Так її сприймає кожна окрема фірма, і вона показана на рис. .1.

Рис. 1.. (кількість продукту) [21, 243]

Припустимо, що на ринку встановилася ціна р*. Відмітимо, що модель не пояснює, яким чином ця ціна встановилася. Вона просто приймає цей факт як даність.

Якщо яка-небудь фірма збільшує ціну на свою продукцію (і, причому, робить це в односторонньому порядку), тоді інші фірми в галузі не послідують її прикладу. В результаті цього вона втратить частину своєї ринкової частки, оскільки покупці переключаються на продукцію тих фірм, у яких відносно нижчі ціни. Якщо ж фірма, навпаки, понизить ціну, то це може спровокувати зниження цін іншими фірмами в галузі, щоб уникнути втрати частки ринку, яка може відійти фірмі з нижчою ціною. Через те, що в цьому випадку конкуренти підуть за даною фірмою, попит на її продукцію виявиться менш еластичним.

Звичайно, дана модель мало корисна для прийняття стратегічних рішень, тому що вона статична. Вона також не пояснює сам процес ціноутворення на ринку олігополії. Але вона пояснює, чому фірми-олігополісти дуже часто не схильні змінювати ціни на свою продукцію: зміна ціни в даному випадку просто приведе до скорочення прибутку. Дійсно, підвищення ціни при еластичному попиті спричинить за собою зменшення загальної виручки фірми, що за певних умов може викликати і зниження прибутку. Зниження ж ціни при нееластичному попиті приводить також до падіння загальної виручки, а часто й до скорочення прибутку.

Це пояснює, чому в періоди загальних економічних спадів виробництва ціни на олігопольних ринках не знижуються так стрімко, як на більш конкурентних ринках. Не підвищуються вони й при незначному збільшенні середніх витрат. Тільки дуже сильне підвищення AC (значить, і МС) в даній моделі може спричинити за собою збільшення ціни.

Чи існує така характеристика нечисленності підприємств-продавців (у вигляді якогось індексу концентрації), яка б дозволила однозначно кваліфікувати деякий ринок як олігополію? Ні, не існує. Так, наприклад, відомий американський фахівець з теорії організації галузевих ринків У. Шепард класифікує олігопольні ринки