Таким чином, незаперечною є картельна природа українських метакорпорацій вугільної генези, що дає їм можливість отримувати додатковий прибуток і мати конкурентні переваги на зовнішніх і внутрішніх ринках. Доцільною є активізація процесів приватизації чи концессіонування шахт, що дозволить поліпшити інвестиційний клімат у національній вугільній промисловості.

Разом з тим, останні рішення вищого керівництва держави повернутися до структури Міністерства вугільної промисловості України вносять певну інтригу в ситуацію, що склалася. При роботі за старою схемою Міністерство вугілля об'єктивно не сприятиме приватизації шахт. Але за інших алгоритмів його роботи цей процес може отримати новий імпульс.

Висновки

Дослідивши поводження фірми в умовах олігополії, можна зробити наступні висновки:

1. Олігополія – наявність на ринку певного товару декількох дуже крупних фірм, які контролюють значну частину виробництва і збуту і конкурують одна з одною. Кожна така фірма проводить самостійну ринкову політику, але при цьому вона залежить від конкурентів і повинна зважати на них. Товар, що реалізовується олігопольними фірмами, може бути диференційованим (наприклад, автомобілі, комп'ютери), як при монополістичній конкуренції, а може бути й стандартизованим (сталь, алюміній), як при досконалій конкуренції. В будь-якому випадку олігопольна фірма володіє монопольною владою, тобто може впливати на ціну своєї продукції.

2. В загальноприйнятому трактуванні олігополія існує в тому випадку, якщо кількість підприємств у галузі таке, що при формуванні своєї стратегії, тобто при встановленні цін або визначенні об'ємів виробництва їм доводиться враховувати можливу реакцію конкурентів. Це називається стратегічною поведінкою. І вона властива фірмам, які функціонують в умовах олігополії: ні на одному з інших типів ринку фірми не поводяться стратегічно. Тому – на відміну від інших ринкових структур – тут не існує єдиної моделі ціноутворення або вибору оптимального об'єму випуску. Рівноважний результат залежить від припущень, які роблять фірми про реакцію своїх суперників. Отже, існує багато моделей стратегічної поведінки фірм-олігополістів.

3. Одночасні ігри. Особливість цього типу стратегічної поведінки полягає в тому, що фірми-олігополісти діють одночасно і, отже, жодна з фірм, ухвалюючи власне рішення про встановлення ціни або об'єму випуску, не знає точно, як поведуться інші фірми – її конкуренти. Таким чином, кожна фірми повинна вгадати, яку ціну призначать її конкуренти або який об'єм продукції вони вироблять.

4. Суть моделі Курно полягає в тому, що кожна фірма приймає об'єм виробництва свого конкурента постійним, а потім ухвалює власне рішення за об'ємом виробництва. При цьому і та, й інша фірма прагнуть до максимізації власного прибутку.

5. У моделі Курно конкуруючі фірми ухвалюють рішення про рівні виробництва, але не про ціни. Один з головних докорів до моделі Курно полягає в тому, що насправді фірми швидше вибирають стратегії зміни цін, а не виробництва. Через п'ятдесят після першої публікації роботи Курно Жозеф Бертран виступив з критикою її концепції саме з цих позицій. З тих пір конкуренція за цінами на олігопольних ринках називається конкуренцією Бертрана.

6. Дуже часто на олігопольних ринках фірми проводять послідовні ігри. Тут одна з фірм стає лідером і ухвалює рішення незалежно від поведінки інших фірм. Решта фірм – послідовники – ухвалюють свої рішення залежно від того, який вибір зробила фірма-лідер, тобто як би підстроюються під неї. Можливі варіанти: цінове лідерство (ціну призначає лідер) і лідерство за випуском (лідер вибирає свій об'єм виробництва).

7. Найбільш поширена практика олігопольної поведінки – лідерство в цінах. Його суть зводиться до наступного. Одна фірма на ринку, найбільша, діє як ціновий лідер, який установлює ціну, щоб максимізувати свої власні прибутки, тоді як інші фірми слідують за лідером. Фірми, що змагаються, призначають ту ж ціну, яка встановлена лідером, і працюють при рівні випуску, який максимізує їх прибутки при цій ціні. Фактично вся решта фірм у галузі приймає ціну, встановлену лідером, як дану. Отже, фірма – ціновий лідер виступає як часткова монополія (price-maker), а інші фірми як price-taker (тому вони й називаються "конкурентним оточенням".

8. Розглянуті матеріали дають право на висновок про те, що в Україні з державного потурання були укладені картельні угоди між окремими метакорпораціями і державними вугільними підприємствами, що забезпечують першим додатковий прибуток і конкурентні переваги як на зовнішніх, так і на внутрішньому ринках.

Література