є економічною рентою, їй відповідає заштрихована площа w0Ew*.
Рис. 1.. Економічна рента [17, 302]
Отже, економічна рента – це різниця між доходом, одержаним від використання фактора виробництва, та мінімальною сумою, яку необхідно витратити, щоб одержати можливість користування цим фактором. Для робітника доход від використання фактора праця – це його фактично одержана заробітна плата.
Величина ренти залежить від еластичності пропонування. Чим менш еластичним є пропонування, тим більша частина платежів за ресурс набуває форми економічної ренти. Найбільшу ренту одержують індивіди видатних, унікальних здібностей – спортсмени, актори і т.п. Якби пропонування праці було абсолютно еластичним, економічна рента дорівнювала б нулю.
Якщо обидва ринки – ринок праці і ринок кінцевої продукції – досконало конкурентні, то в процесі встановлення загальної ринкової рівноваги через коливання ринкових цін автоматично досягається ефективний розподіл праці у суспільстві. Для фірми в точці рівноваги граничні вигоди від додаткового робітника дорівнюють граничним видаткам на його найом: MRPL = MEL. Гранична доходність (MRPL) відображає граничну цінність (VMP), якою споживачі наділяють додаткову одиницю праці. Це означає, що ME = VMP, тобто граничні видатки на ресурс рівні цінності граничного продукту праці. Дана рівність є критерієм ефективності розподілу ресурсів.
Якщо покупцем на конкурентному ринку праці є фірма – монополіст на ринку готової продукції, то рівновага монополіста на конкурентному ринку праці визначається за загальним правилом оптимального використання ресурсу. Але при цьому гранична доходність праці не буде рівною цінності граничного продукту: VMPL = MPL · Р > MRPL = MPL · MR, оскільки граничний виторг MR буде меншим за ціну продукції Р.
Попит на працю фірми – монополіста на рис. 1.7 відповідає кривій
MRPL = DLm. Рівновага на такому ринку досягається в точці М. Якби фірма була досконалим конкурентом на ринку готової продукції, її попит на працю визначала б крива VMPL = DL і рівновага встановилася б в точці С. Порівняння параметрів рівноваги двох фірм на конкурентному ринку праці показує, що за тієї ж ставки зарплати монополіст найме менше робітників, ніж конкурентна фірма, отже, в економіці матиме місце недовикористання ресурсів.
Рис. 1.. Рівновага фірми – монополіста па конкурентному ринку праці [17, 303]
Розділ 2. Особливості ринку праці з недосконалою конкуренцією
Недосконало конкурентні структури, які виникають на ринку праці, надають особливостей його функціонуванню. Тут можуть виникнути три ситуації:
покупцем є монопсоніст або олігопсоніст на ринку праці;
продавцем є монополіст на ринку праці;
двостороння монополія: монополіст – продавець зустрічається з покупцем – монопсоністом.
2.1. Монопсонія на ринку праці
Монопсонія на ринку праці виникає, коли певна фірма є єдиним наймачем робочої сили в регіоні. Бувають такі конкретні види праці, які можуть бути застосовані лише у вузьких сферах виробництва, наприклад, ливарники, текстильники і т.п. Робітники таких професій мають відносно обмежену мобільність. Якби вони вирішили змінити місце роботи, їм довелося б набувати новий фах. Крім того, певні види праці мають географічну обмеженість, вони пов'язані з певними кліматичними умовами або сировинною базою. Повна монопсонічна влада виникає також, коли економіка невеликих міст і селищ сформована навколо однієї великої за масштабами виробництва фірми, яка, наприклад, добуває певний вид корисних копалин або переробляє сільськогосподарську сировину даної кліматичної зони.
У реальному житті більш поширена ситуація олігопсонії, коли кілька великих фірм наймають більшу частину певного виду праці даного регіону. Однак дослідження виявили, що олігопсоністи діють на ринку праці узгоджено, як монопсоніст. При цьому фірми можуть утворювати картель з узгодженою ціною найму, нижчою за конкурентну. Тому, визначивши поведінку монопсоніста, ми матимемо уяву про функціонування інших недосконало конкурентних ринків праці.
Якщо на ринку конкретного виду праці існує лише один покупець, крива пропонування праці для нього співпадає з кривою ринкового пропонування праці (рис. 2.1) і є плавною висхідною (SL). Це означає, що для найму додаткових робітників монопсоніст повинен підвищувати ставку зарплати. Оскільки для робітників однакової кваліфікації виплачується однакова зарплата, крива пропонування (SL) відображає середні видатки наймача на одиницю праці (AEL).
Рис. 2.. Монопсонія на ринку праці [17, 303]
Але монопсоніст, як і будь-яка фірма, прагне максимізації прибутку.
Тому обсяг найму робочої сили він визначає за кривою граничних видатків MEL. Оскільки, розширюючи найом робітників, монопсоніст повинен з кожною додатковою одиницею праці піднімати ставку зарплати для всіх попередньо найнятих, граничні видатки зростають швидше, ніж середні, а крива граничних видатків відхиляється від кривої пропонування праці ліворуч вгору.
Отже, фірма-монопсоніст визначає кількість робітників за правилом MRPL – MEL (точка А), а ставку зарплати – за кривою пропонування праці SL. Рівновага монопсоніста встановлюється у точці Ет, відповідно він найме Lms одиниць праці за ставкою зарплати wms. Відзначимо, що це буде мінімальна ставка зарплати, за яку погоджуються найматись Lms робітників.
Якби ринок праці був досконало конкурентним, то рівновага на ньому встановилася б в точці Ес, на перетині кривих попиту і пропонування. При цьому було б найнято Lc робітників з оплатою праці за ставкою w. Тобто в умовах конкуренції рівень зайнятості був би більшим, а ставка зарплати – вищою, ніж за умов монопсонії. Отже, панування монопсонії призводить до неефективного використання ресурсів суспільства. Монопсоніст занижує як зайнятість робочої сили, так і рівень доходу найманих робітників. У результаті суспільство одержує меншу кількість продукції, а всі робітники отримують ставку зарплати, нижчу за їхній граничний продукт в грошовому виразі на величину АЕms. Монопсоністу невигідно збільшувати кількість робітників за межі Lms, тому що в