Так само, як покупці можуть мати монопсонічну владу, продавці факторів виробництва можуть мати монопольну владу. Наприклад, деякі фірми володіють патентом на виробництво і продаж новітнього устаткування або є власниками рідкісних природних ресурсів. Найбільш поширений приклад монопольної влади на ринку праці – діяльність профспілок. Розглянемо цей випадок більш детально, оскільки діяльність профспілки впливає не лише на стан об'єднаних у ній працівників, але й на стан ринку праці в цілому.

2.2. Двостороння монополія

Досі ми вважали, що робітники виступають на ринку праці як індивідуальні власники робочої сили, які конкурують між собою за вільні робочі місця. Але в сучасній економіці чимало робітників об'єднані в профспілки. Вони виступають на ринку праці колективно. Профспілка виступає як єдиний продавець робочої сили певної кваліфікації, як своєрідний монополіст. Монополія профспілок на ринках праці вносить суттєві зміни в їх функціонування. Для монополіста на ринку праці можуть виникати дві ситуації:

Розглянемо ці випадки окремо.

Профспілки виконують функцію захисту робітників від диктату фірм. Серед багатьох напрямків діяльності профспілок можна виділити дві основні проблеми, які вони намагаються вирішити: збільшення зайнятості і підвищення заробітної плати робітників, об'єднаних у профспілки. Самі по собі це дві протилежні цілі, які в умовах ринкової економіки суперечать одна одній. Переслідуючи мету максимізації економічного прибутку, фірми у відповідності з законом спадної продуктивності факторів виробництва можуть збільшити попит на працю лише знизивши зарплату для всіх зайнятих, а зростання зарплати завжди пов'язане зі скороченням робочої сили. Це відображає спадна крива попиту на працю на досконало конкурентному ринку. Стратегія профспілки на ринку праці залежить від того, яку мету на даний період вона вважає головною.

Якщо у даний час профспілка вважає основним своїм завданням підвищення заробітної плати, вона намагатиметься впливати на фактори, які розширюють попит на робочу силу або обмежують її пропонування в економіці. В обох випадках зарплата робітників підвищиться, що демонструє рис. 2.2. Але у випадку зростання попиту на працю з D1 до D2 підвищення зарплати супроводжується розширенням зайнятості від LC до LU (рис 2.2. а), а у випадку зменшення пропонування з S1 до S2 (рис. 2.2. б) підвищення ставки зарплати супроводжується скороченням загальної зайнятості в економіці. Тому більш прийнятним шляхом є розширення попиту на працю.

Рис. 2.. Вплив профспілок на конкурентному ринку праці [17, 306]

Намагаючись розширити попит на працю, профспілка застосовує різноманітні методи впливу. По-перше, вона може сприяти зростанню попиту на продукцію, допомагаючи фірмам у проведенні рекламної кампанії, або використовуючи політичне лобіювання, щоб одержати вигідний контракт, який сприяв би розширенню виробництва. Часто профспілки підтримують вимоги підприємців щодо введення імпортних квот або протекціоністських тарифів, щоб зменшити або зовсім виключити конкуренцію з боку іноземних фірм, сподіваючись, що це спонукає вітчизняних виробників розширити виробництво, а відповідно і попит на працю.

По-друге, профспілки сприяють всім заходам підприємців щодо підвищення продуктивності праці, хоч більшість рішень відносно вдосконалення технології адміністрація приймає самостійно. Підвищення продуктивності праці супроводжується, як правило, підвищенням ставок зарплати, а також розширенням попиту на працю.

По-третє, профспілки намагаються вплинути на підвищення цін ресурсів – замінників, щоб фірмам було невигідно їх застосовувати, заміщуючи членів профспілки іншими ресурсами. Аналогічно профспілки можуть підтримувати протести проти підвищення цін на доповнюючі ресурси, наприклад, газ, електроенергію і т.п., щоб уникнути скорочення робітників на фірмах.

Всі ці методи боротьби досить ненадійні і можливості досягти з їх допомогою підвищення зарплати дуже незначні. Тому деякі профспілки застосовують прямий тиск на підприємців, вимагаючи збереження контингенту, незважаючи на зміну потреби у робітниках.

Інший шлях підвищення зарплати – скорочення пропонування праці в економіці в цілому. Наприклад, профспілки підтримують законодавство, яке обмежує імміграцію; виступають проти застосування дитячої праці; вимагають скорочення робочого тижня; обов'язкового виходу на пенсію.

Широко застосовується такий метод обмеження пропонування окремих видів праці, як ліцензування професій. Профспілка працівників певного фаху (перукарі, сантехніки, лікарі, адвокати і т.п.) чинить тиск на владу з метою прийняття закону про вимоги до професії, які можуть включати певний рівень освіти, складання кваліфікаційних іспитів, особисті характеристики. Надмірні вимоги можуть обмежити кількість бажаючих одержати дозвіл на даний вид діяльності.

Проте більшість профспілок не обмежують доступ в свої ряди бажаючих, а навпаки, прагнуть об'єднати всіх наявних робітників галузі. Якщо їм це вдається, тоді вони можуть застосовувати прямий тиск на наймачів під час укладання договорів про рівень ставки зарплати. В окремих випадках профспілки погрожують страйком. Страйк є крайньою мірою боротьби профспілок з наймачами праці. Фірми чинять опір профспілкам, добре усвідомлюючи, що профспілки перетворюють частину їхнього економічного прибутку в зарплату робітників. Але страйк шкодить обом сторонам. І тут виявляються спільні інтереси. Фірма може одержати прибуток, а робітники – зарплату лише в процесі виробництва. Фірма потребує послуг робітників, а робітники – наявності роботи, тому переговори профспілок з адміністрацією, як правило, закінчуються взаємними поступками.

Монополія профспілок на ринку праці, якщо вона об'єднує всіх робітників, може призвести до значного підвищення зарплати, але наймачі при цьому скорочують чисельність найнятих робітників. Рис. 2.3 ілюструє механізм встановлення високого рівня зарплати, який максимізує економічну ренту для робітників.

Рис. 2.. Монополія профспілок на ринку праці [17, 307]

Крива попиту