Проміжний маржинальний доход займає серединне положення між сукупним маржинальним доходом і прибутком. Бажано, щоб проміжний маржинальний доход покривав як можна велику частину постійних витрат підприємства, вносячи свій внесок у формування прибутку.

У розробці ціновий і асортиментний політики розрахунок проміжного маржинального доходу має незаперечні переваги: підвищується обґрунтованість вибору найбільш вигідних видів продукції, з'являється можливість аналізу використання виробничих потужностей.

При розробці асортиментної політики виходять з наступних міркувань, якщо проміжний кардинальний доход покриває хоча б частину постійних витрат підприємства, те даний вид продукції гідний залишатися в асортименті. При цьому перевага віддається тим видам продукції, що беруть на себе більше постійних витрат. Однак тут є деякі проблеми.

Для поглиблення аналізу, на наш погляд, необхідний, убрання з порогом рентабельності, визначати поріг беззбитковості по видах продукції. Поріг беззбитковості даного товару — це такий виторг от реалізації, що покриває перемінні витрати і прямі постійні витрати. При цьому проміжний маржинальний доход дорівнює нулю. Якщо не досягається хоча б нульового значення проміжного маржинального доходу — цю продукцію треба знімати з виробництва (або не планувати її виробництво заздалегідь).

Поріг беззбитковості в натуральному вираженні можна визначити в такий спосіб:

Qki = FCi / AGMi ,                                             (10)

де    Qki – поріг беззбитковості по даному виду продукції,

FCi – прямі постійні витрати, що відносяться до даного виду продукції,

AGMi – питомий маржинальний доход по даному виду продукції.

Поріг беззбитковості у вартісному вираженні:

Ski = FCi / KGmi                                               (11)

де    Ski – поріг беззбитковості у вартісному вираженні,

KGMi – коефіцієнт маржинального доходу по даному виду продукції.

Далі розглянемо порядок розрахунку порога рентабельності товару. Поріг рентабельності товару — це такий виторг от реалізації, що покриває не тільки перемінні і прямі постійні витрати, але і віднесену на даний товар величину непрямих постійних витрат. При цьому прибуток от даного товару дорівнює нулю.

Розрахунок порога рентабельності в натуральному вираженні:

Q' ki = (FCi + FCкосв) / AGMi                          (12)

Розрахунок порога рентабельності у вартісному вираженні:

S' ki = (FCi + FCкосв) / KGmi                             (13)

Знаючи зразкову продуктивність ми можемо прив'язати розрахунки порога беззбитковості і порога рентабельності вчасно, що дуже важливо при розробці планів.

Розглянемо як маржинальний доход використовується для прийняття цінових рішень.

Часом помилковий підхід до рішення проблем оцінки витрат при обґрунтуванні цінових рішень породжується самоі традиційною логікою аналізу фінансової звітності з метою визначення критериального показника — чистого прибутку. Спрощено цю логіку можна представить у такий спосіб.

Виторг від продаж—

Витрати на виробництво і збут товарів

= Прибуток от продаж

+Прибуток от фінансових операцій

+Прибуток от позареалізаційних операцій

= Прибуток до сплати податків—

Податки

= Чистий прибуток

Сама ця схема розрахунку чистого прибутку формує модель аналізу цін при прагненні підприємства до максимізації чистого прибутку. Ця модель вимагає:—

по-перше, максимізації виторгу от продаж;—

по-друге, мінімізації витрат на виробництво і збут товарів;—

по-третє, граничного скорочення процентних виплат за кредити і позареалізаційні витрати;—

по-четверте, мінімізації податкових платежів, що по логіці повинне гарантувати одержання найбільшого можливого чистого прибутку.

Однак на практиці нерідко, на шляху до прибуткового ціноутворення приходиться принести в жертву величину прибутку от продаж, але зате виграти на ще більшому зниженні величини витрат. Раціональний підхід до аналізу цінових рішень повинний бути оптимизационним. Тут очевидно доцільно скористатися арсеналом засобів операційного аналізу. Зокрема, модель формування фінансових результатів повинна бути багатоступінчастої.

Перевага такої логіки аналізу полягає в тому, що вона спонукує спочатку концентрувати свою увагу на тих витратах, що по своїй природі є перемінними, а вуж потім — на витратах, що є постійними і безповоротними з погляду цінових рішень. Оборотний увага і на те, що тільки в такій логіці задача максимізації маржинального доходу, як результату цінової політики, дійсно виявляється, тотожній задачі максимізації чистого прибутку взагалі.

Однак реалізувати такий підхід на практиці досить складно. Це зв'язано із самоі організацією фінансової звітності. Така звітність, як відомо, складається щокварталу і щорічно і спирається на інформацію про весь обсяг зробленої і проданої продукції. Для прийняття цінових рішень необхідна інформація тільки в того частині випуску, що буде порушена прийнятими рішеннями. Наприклад, якщо підприємство планує зниження цін на якийсь вид виробів, те необхідна фінансова інформація тільки в тих додаткових кількостях цих виробів, що удасться продати завдяки зниженим цінам. І, відповідно, якщо підприємство планує підвищення цін, те необхідні будуть дані в тім, яких витрат удасться уникнути через те, що скоротяться продажі, що приведе до зменшення випуску.

Таким чином, для обґрунтування цінових рішень (утім, як і більшості управлінських рішень) необхідний вичленувати з загального потоку бухгалтерської інформації тільки те дані, що відносяться до продукції, що торкається такими рішеннями. Для того щоб приймати обґрунтовані рішення в сфері ціноутворення, підприємству необхідний мати інформацію в реальних питомих витратах на одиницю продукції (послуг), що вона випускає і цінами на який повинна керувати. Таку інформацію можна одержати в системі управлінського обліку, що необхідний створювати на кожнім підприємстві, для забезпечення процесу керування об'єктивною й оперативною інформацією.

Для нестатків ціноутворення знати реальні питомі витрати на одиницю чи продукції послуг важливо по наступним причинах.

По-перше, це найважливіший крок до створення системи керування витратами і контролю за їхньою динамікою, адекватної нестаткам ціноутворення. Звичайно контролюється динаміка перемінних витрат. Однак, як показує практика, навіть найкраща система контролю перемінних витрат не завжди дозволяє уловить реальну динаміку постійних витрат, але ж вони включають умовно-постійні витрати, що здатні істотно позначитися