Спробуємо тепер визначити, при яких обсягах реалізації й цінах на кожному сегменті ринку монополіст одержує найбільший загальний прибуток. Розглянемо мал. 3. Як відомо, монополіст дістає максимальний прибуток при такому обсязі випуску (Q), при якому MRЕ = MC. У нашому випадку монополіст повинен ще розподілити цей обсяг між сегментами ринку, причому оптимальним, як ми знаємо, є такий розподіл, при якому MR1 = MR2 = MRE .Монополіст виконує цю умову (а отже, максимізує загальний прибуток), реалізувавши на першому сегменті ринку Q1 одиниць продукції за ціною P1, а на другому сегменті Q2 за ціною Р2.

Рис. 3. Цінова дискримінація на сегментованому ринку

Ціна, установлювана монополістом на сегменті з більше еластичним попитом, нижча, ніж ціна на сегменті з менш еластичним попитом: P1 < Р2. Покажемо, що це твердження справедливо у всіх випадках.

MRE = P(1 - 1/ з).

Здійснюючу цінову дискримінацію монополіст розподіляє обсяг реалізації між сегментами ринку так, що MR1 = MR2. Отже,

P1(1 - 1/ з 1) = P2(1 - 1/ з 2).

Нехай попит на першому сегменті більш еластичний, ніж на другому:

з 1 > з 2.

Це означає, що

(1 - 1/ з 1) > (1 - 1/ з 2).

Тоді

P1 < Р2.

Таким чином, монополіст завжди встановлює на сегменті з більш еластичним попитом ціну нижче, ніж на сегменті з менш еластичним попитом.

З виразу P1(1 - 1/ з 1) = P2(1 - 1/ з 2) можна зробити ще один досить важливий висновок. Якщо еластичність попиту на обох сегментах ринку однакова, то й ціни, встановлювані монополістом, також будуть однакові, тобто цінова дискримінація втратить для монополіста, що максимізує прибуток, всякий зміст. Таким чином, різна еластичність попиту на різних сегментах ринку є найважливішою умовою для здійснення монополістом цінової дискримінації.

Монополістичний диктат суперечить інтересам споживачів. Він веде до суспільних втрат, зв'язаним, зокрема, зі скороченням обсягу продажів. Однак цінова дискримінація дає можливість збільшити обсяг виробництва, наблизити його до конкурентного рівня, а виходить, збільшити споживання, зробити доступними деякі товари для менш забезпечених верств населення.

Тарифи на електричну енергію й цінова дискримінація.

Електрична енергія - найважливіше благо, без якого неможливо обійтися ні у виробництві, ні в побуті. Кожний з нас тією чи іншою мірою є споживачем електричної енергії або споживачем товарів, зроблених з її використанням.

Стандартність якості електроенергії як товару й, отже, відсутність диференціації продукту, з одного боку, а також неможливість її перепродажу - з іншої, начебто б виключають всі фактори цінових розходжень, окрім цінової дискримінації.

Однак електрична енергія як товар має ряд особливостей, які істотно впливають на формування витрат при її виробництві, і саме розходження у витратах іноді лежать в основі розходжень плати за її використання (тарифів).

Розглянемо спочатку особливості електричної енергії з погляду споживача. На відміну від інших благ ми її одержуємо точно в той момент часу, коли в ній виникає потреба, і так само миттєво можемо припинити її надходження, натиснувши на вимикач. Це відмінність електричної енергії від інших благ істотно. Ви не можете, наприклад, натиснувши на якусь кнопку, миттєво одержати цукерки, велосипед або якісь інші блага; крім того, не можете, задовольнивши свою потребу, миттєво відмовитися від них, зробити так, щоб непотрібна їх частина в цей момент зникла.

Можна взяти під сумнів це твердження, навівши як приклад водопровідну воду. Дійсно, якщо вода потрібна кран відкривається, не потрібна - закривається. Благо й у цьому випадку надходить залежно від потреби й припиняє надходити, коли вона зникає. Якщо дивитися тільки з боку споживача, то різниця дійсно невелика. Однак, щоб глибше розібратися в цьому питанні, необхідно звернутися до процесу виробництва цих благ.

Природа створила величезні запаси води як у відкритих, так і закритих підземних водоймах, де непотрібне в цей момент благо може зберігатися, накопичуватися й у міру необхідності використатися. Людиною була створена тільки система збору, очищення, зберігання й доставки води до місць її споживання (водопровід).

Електрична енергія, що використається в цей час, не є продуктом природи. Вона створена людиною. Техніка й технологія її одержання не дозволяють накопичувати електричну енергію про запас, і тому процес виробництва практично збігається в часі із процесом споживання. (Електротехніка дозволяє в невеликих кількостях накопичувати й зберігати електричну енергію в спеціальних устроях, названих акумуляторами. Однак додаткові витрати, пов'язані із цим, великі. Для того щоб оцінити їх, досить зіставити плату за електричну енергію, одержувану з мережі й від акумуляторів будь-якого типу. Істотними є і додаткові витрати при створенні електричних станцій, що акумулюють.).

Споживання електричної енергії значно змінюється протягом доби. Зрозуміло, що протягом ночі воно істотно нижче, ніж зранку та вдень, тому що кількість споживачів й обсяги їхнього споживання знижуються як у промисловості, так й у населення на побутові потреби. Але протягом дня існують періоди, коли споживання електричної енергії є максимальним у більшості споживачів. Ці періоди прийнятий називати годинами поєднаного максимуму. Енергопідприємства змушені задовольняти попит на електричну енергію в міру його виникнення, і, отже, у години поєднаного максимуму виникає необхідність вводити в дію додаткові (резервні) потужності. Постійні витрати, пов'язані з наявністю на енергопідприємствах резервних потужностей, збільшують середні загальні витрати енергопідприємств й енергосистеми в цілому. Причому резервні потужності є не на всіх електростанціях, об'єднаних в енергосистему; тому там, де їх немає, виробництво електроенергії обходиться дешевше, що, однак, не