В енергетиці існує чіткий розподіл витрат на постійні (амортизація, заробітна плата обслуговуючого персоналу й ін.) і змінні, які в основному визначаються паливною складовою витрат.

Деякі економісти вважають, що середні загальні витрати на виробництво електричної енергії зростають під час пікового навантаження у зв'язку з тим, що для задоволення потреби в цей період енергопідприємства повинні пускати в хід застарілі, більш дорогі методи виробництва. Однак з таким поясненням важко погодитися, тому що якщо прийняти цю точку зору, то при наявності сучасних резервних потужностей проблеми оплати електроенергії в години поєднаного максимуму не існувало б. Величиною, що визначає зростання середніх загальних витрат на виробництво в пікові години навантаження, є постійні витрати на зміст резервних потужностей; середні змінні витрати в цей період можуть залишатися незмінними.

Це й визначає обґрунтованість установлення двох тарифів. По одному оплачується електроенергія у звичайні години, а по підвищеному - у годинники пікових навантажень, тобто, споживаючи її в цей період часу, необхідно додатково оплатити енергопідприємству постійні витрати на утримання резервних потужностей. Якщо встановити єдиний тариф на рівні середніх загальних витрат з урахуванням вартості резервних потужностей, то споживачі, які не збільшують споживання в години поєднаного максимуму, будуть "переплачувати", а інші "недоплачувати". Крім того, зникне стимул до більше рівномірного споживання електроенергії за часом доби, що дозволило б зменшити витрати на створення резервних потужностей.

Звернемося до графічного аналізу ціноутворення по піковому навантаженню (англ. реасk-lоаd pricing), представленому на мал. 4. Умовно приймемо, що всі електростанції розділені на дві групи: перша група працює безупинно; друга група працює тільки в години поєднаного максимуму. Лінії АСn й АСd відображають відповідно середні витрати на виробництво "нічної" (перша група станцій) і "денної" (друга група) електроенергії, тобто виробленої додатково в години поєднаного максимуму. Лінії МСn і МСd, граничні витрати на виробництво денної й нічної енергії, збігаються (МС). Відповідно лінії Dn й Dd відображають "нічний" (постійний протягом доби) і "денний" (додатковий у години поєднаного максимуму) попит на електроенергію. Обсяг виробництва "нічний" (Qn) і "денний" (Qd) електроенергії визначається крапками перетинання відповідних ліній граничного виторгу МRn й MRd лінією граничних витрат (МС). Отже, ціни "нічної" й "денної" електроенергії Рn й Pd максимізують прибуток.

Рис. 4. Ціноутворення по піковому навантаженню

Отже, на один товар, електроенергію, установлюється дві ціни. І отже, має місце цінова дискримінація? Одні економісти дають позитивну відповідь і говорять, що цінова дискримінація в цьому випадку здобуває особливу форму - дискримінації у часі. Інші економісти вважають, що оскільки розходження в цінах обумовлено розходженням у витратах, те цей випадок не підпадає під загальноприйняте визначення цінової дискримінації. У реальності ринки "нічної" й "денної" електроенергії не відділені зримими границями. Для їх більше точного розмежування потрібні лічильники електричної енергії, які фіксують не тільки кількість спожитої енергії, але й час її споживання. На Заході такі лічильники широко використаються. В Україні їхнє впровадження тільки починається. Тому застосовується двоставочний тариф. У двоставочному тарифі розмір плати складається із двох частин: основної річної плати за максимально заявлену потужність, що характеризує участь споживача у формуванні поєднаного максимуму енергосистеми, і додаткової - за фактично спожиту електроенергію. Ставка основної плати розраховується так, щоб покривалися умовно-постійні витрати енергосистеми; додаткова плата повинна компенсувати умовно-змінні витрати. Використання двоставочного тарифу, хоча й стимулює більше рівномірне споживання електроенергії за часом доби, все-таки приводить до того, що одні споживачі недоплачують, а інші переплачують стосовно фактичного споживання в години поєднаного максимуму.

Яка б, однак, не була форма тарифів, першооснова розходжень цін залишається та сама - розходження в попиті на "нічну" й "денну" електроенергію, що веде до розходження у витратах на її виробництво.

Якщо ми не знайшли цінової дискримінації (у загальноприйнятому змісті) у розходженні тарифів за часом доби, то це не означає, що її немає усередині "денного" й "нічного" ринків. Так, промислові підприємства в Україні платять по значно більше високому тарифі, чим населення. Мешканці квартир з електричними й газовими плитами оплачують витрату електроенергії по різних тарифах, що певною мірою виправдано в умовах нерозвиненого ринку житла (якби тарифи були однакові, те різної була б ціна житла за інших рівних умов). Різні тарифи застосовуються також у години поєднаного максимуму для промислових і сільськогосподарських підприємств.

Під час обговорення мал. 4 ми мали на увазі, що як монополіст виступає приватна фірма. В CCCР як монополіст виступала держава, що визначала тарифи на електроенергію для різних споживачів. На мал. 4 приватний монополіст максимізує прибуток. Держава може мати інші цілі, наприклад максимізацію обсягу виробництва при нормальному рівні рентабельності. У цьому випадку тарифи будуть установлені на рівні середніх загальних витрат у крапці перетинання лінії АС із лінією попиту. Тому підвищені тарифи для підприємств можуть бути націлені на компенсацію збитків від продажу електроенергії населенню по знижених тарифах, що й має місце в Україні. Відзначимо, що в розвинених країнах картина інша - населення платить по більше високих тарифах, ніж фірми. Чому? Ми знаємо, що ціна вище на тім ринку, де еластичність попиту нижче. Попит населення на електроенергію менш еластичний з ряду причин: по-перше, населенню складніше, ніж підприємствам, замінити один вид енергії іншим, наприклад перейти з електрики на газ; по-друге, великі підприємства можуть частково самозабезпечуватися електроенергією; по-третє, можливості заощадження електроенергії також вище у фірм, чим у населення.

Звичайно, доцільність тієї