плати;
проведення "політики солідарності" в заробітній платі для досягнення однакової плати за однакову працю незалежно від фінансового стану тих чи інших фірм, що спонукає малоприбуткові підприємства скорочувати чисельність працівників, зменшувати або припиняти свою діяльність, а високоприбуткові – обмежувати рівень оплати нижче своїх можливостей;
підтримування зайнятості у тих сферах економіки, які мали низькі ре-зультати діяльності, проте забезпечували розв'язання соціальних завдань [13, 21].
Кожній державі притаманні свої особливості формування ринку праці зумовлені ресурсними, географічними, економічними, політичними та іншими причинами.
В Україні тривалий час існувала монополія державної власності, жорстка регламентація розмірів заробітної плати, наявність інституту прописки, що призвело до деформації ринку праці.
Сьогодні формування ринку праці в Україні здійснюється в умовах кризового стану економіки, неефективної її структури, надзвичайно розвиненої важкої промисловості й слабкої сфери народного споживання, залежності економіки від кооперованих зв'язків з державами СНД, насамперед від поставок енергоносіїв з Росії.
Загалом сучасному ринку праці в Україні притаманні такі ознаки:
перевищення пропозиції робочої сили над попитом;
низька ціна робочої сили, її невідповідність реальній вартості;
зниження зайнятості у сфері суспільного виробництва, зростання чисельності незайнятого населення;
низька частка офіційно зареєстрованих безробітних за великих масштабів зростання прихованого безробіття;
наявність значних масштабів нерегламентованої зайнятості;
зростання молодіжного безробіття;
регіональні диспропорції між наявністю і потребою в робочій силі;
низька професійна й особливо територіальна мобільність трудових ресурсів;
відсутність або недостатня спрацьованість правових норм та організаційно-економічних механізмів, що регулюють трудові відносини, тощо;
еміграція висококваліфікованої робочої сили.
1.2. Попит та пропозиція робочої сили
Елементами ринку праці є також попит на робочу силу та її пропозиція. Попит може бути індивідуальним і сукупним.
Сукупний попит на робочу силу – це ринковий попит усіх фірм, організацій, що діють на ринку.
Індивідуальний попит на робочу силу – це попит окремого роботодавця (підприємця, фірми). Він залежить від:
попиту на продукцію фірми, тому що робоча сила необхідна як ресурс для виробництва інших товарів і послуг, тобто попит на робочу силу залежить від попиту на продукт фірми, організації;
стану виробництва, зокрема особливостей технологічного процесу, розмірів та ефективності капіталу, який використовується, методів організації виробництва й праці тощо;
якості праці, що визначається рівнем освіти, професійністю, продуктивністю працівника;
фонду заробітної плати, який роботодавець може запропонувати для наймання певної кількості працівників, оскільки чим більший загальний розмір цього фонду, тим більше найманих працівників може найняти роботодавець, і навпаки, чим вища заробітна плата кожного працівника, тим менша кількість їх за допомогою фонду зарплати буде найнята [13, 11].
Регулювання попиту на робочу силу потребує аналізу факторів, які впливають на нього. Збільшення попиту можна досягти з допомогою його стимулювання через створення нових постійних або тимчасових робочих місць, розвиток нестандартних форм зайнятості, прямих інвестицій у створення і реконструкцію робочих місць. Зростанню попиту сприяє також: упровадження пільгового оподаткування й кредитування для тих галузей і регіонів, в яких доцільно збільшити кількість робочих місць; застосування прямих виплат підприємствам за кожного найманого працівника, відшкодування підприємству витрат, пов'язаних із пошуком, навчанням та найманням на роботу працівників.
Водночас мають бути установлені певні юридичні обмеження щодо зростання зайнятості, зокрема через надання можливості індивідуального регулювання робочого часу, зняття обмежень щодо скорочення кількості працівників, можливості звільнення їх у разі зменшення обсягу робіт.
Держава повинна економічно заінтересовувати підприємства брати участь у забезпеченні зайнятості менш конкурентоспроможних верств населення, таких як молодь, інваліди, жінки з малими дітьми. Для цього доцільно встановлювати пільги щодо плати до бюджету за використання робочої сили цих груп населення, дотації для створення спеціалізованих робочих місць, організації профнавчання тощо.
У разі скорочення попиту на робочу силу доцільна жорсткіша кредитна політика, установлення додаткового податку за використання праці трудівників, зменшення інвестицій тощо.
Формування попиту на робочу силу здійснюється під впливом таких факторів: приросту величини трудових ресурсів, співвідношення зайнятого і незайнятого населення, використання мало-конкурентних груп населення, особливостей пенсійного законодавства, а також кадрової політики на кожному підприємстві.
Пропозиція робочої сили характеризує чисельність працездатних людей з урахуванням її статі, віку, освіти, професії, кваліфікації та ін.
Пропозиція робочої сили формується під впливом ряду різноманітних чинників:
приріст величини трудових ресурсів;
співвідношення зайнятого і незайнятого населення;
особливості пенсійного законодавства;
культура і релігія та ін.
Рішення про пропозицію своєї робочої сили приймають самі працівники. Важливу роль в цьому грають: схильність до професії; престиж праці і фірми-роботодавця; можливість реалізувати творчі здібності; культурні або релігійні інтереси і т.п.
Основним матеріальним стимулом виступає заробітна плата: чим вище її рівень для окремих працівників, тим більше працівників пропонують свій труд і тим більше вони бажають працювати.
Основними суб'єктами ринку праці є найманий працівник, як власник, носій і продавець своєї робочої сили, і роботодавець-покупець даного товару.
Важливими умовами здійснення процесу купівлі-продажу товару робоча сила є:
юридична свобода працівника по своєму розсуду розпоряджаються своїми здібностями робочої сили;
відсутність можливостей господарювання свого як джерела отримання всіх потрібних для життя коштів або відсутність інших умов існування;
наявність на ринку праці покупця, що пред'являє попит на робочу силу певної кваліфікації і професійного профілю.
Ринок праці може бути гнучким або жорстким в залежності від того, які відносини складаються між найманими працівниками і роботодавцями, як і якими силами регулюються ці відносини.
Гнучкість ринку праці передбачає:
а) велику територіальну і професійну мобільність трудящих;
б) гнучкість витрат на робочу силу;
в) гнучкість внутрішньогалузевої і міжгалузевої диференціації заробітку;
г) гнучкість в управлінні людськими ресурсами на рівні підприємств;
д) гнучкість використання трудящих у всіляких формах найма та ін.
Жорсткий ринок праці відрізняється наступними характеристиками:
а) гарантія зайнятості;
б) стабільність зайнятості;
в) забезпечення трудящих стабільними прибутками;
г) стабільність зміст роботи;
д) безпека роботи [20].
На думку багатьох економістів, жорсткий ринок