Водночас безробіття має вагомі наслідки і для суспільства в цілому:

необхідність економічного утримання певної кількості людей, що не вносять відповідного внеску до валового продукту;

зростання демоекономічного навантаження на робочу силу (рівень демоекономічного навантаження вимірюється співвідношенням економічно неактивних або непрацездатних і відповідно економічно активних або працездатних контингентів), причому за рахунок населення працездатного віку, чиї потреби значно перевищують аналогічні потреби дітей чи осіб похилого віку;

суттєву соціальну напругу, обумовлену існуванням в суспільстві маргінальних груп населення (їх склад поповнюють насамперед безробітні).

Визначення безробітних за методологією Міжнародної організації праці відрізняється від прийнятого у вітчизняній практиці.

Безробітні у визначенні МОП – особи у віці 15-70 років (зареєстровані та незареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно задовольняють трьом умовам:

не мають роботи (прибуткового заняття);

активно шукають роботу або намагаються організувати власну справу впродовж останніх 4-х тижнів, що передували обстеженню, тобто здійснюють конкретні кроки протягом останніх 4-х тижнів з метою знайти оплачувану роботу за наймом сил на власному підприємстві;

готові приступити до роботи впродовж 2-х найближчих тижнів, тобто почати працювати за плату за наймом або на власному підприємстві впродовж наступних 2-х тижнів.

До категорії безробітних відносяться також особи, які не шукають роботу через те, що вже її знайшли і мають домовленість про початок роботи через певний проміжок часу, а також проходять навчання за направленням державної служби зайнятості.

Згідно з вітчизняним визначення безробітними є тільки зареєстровані в державній зайнятості особи працездатного віку, які не мають роботи та заробітку, шукають роботу та здатні приступити до підходящої роботи.

Практично всі суттєві соціальні конфлікти, що спостерігалися протягом ХХ століття, так чи інакше пов’язані з безробіттям. Досить згадати причини приходу до влади Муссоліні та соціальний фон, на якому переміг на початку 30-х років Гітлер, негритянські заворушення на півдні США наприкінці 80-х. Все це дає достатньо підстав для того, щоб уряд будь-якої країни прагнув запобігти безробіттю чи принаймні домогтися його скорочення.

Загальний рівень безробіття в Україні приблизно відповідає параметрам таких країн, як Іспанія, Італія, Франція. Проте, специфічним проявом безробіття в Україні є висока частка людей, які вимушено працюють в режимі неповної зайнятості, тривалий час перебувають в неоплачуваних відпустках або не отримують заробітної плати протягом кількох місяців. До речі подібна ситуація характерна і для Чехії (принаймні на початку трансформацій). Прийнята тут ваучерна форма великої приватизації фактично не змінила управління підприємствами і затримала їх реальну реструктуризацію. А оскільки витрати на робочу силу з-за істотного падіння реальної заробітної плати також скоротились, на великих підприємствах збереглися значні обсяги надлишкової робочої сили.

Безробіття з’явилось з першими ознаками лібералізації економіки і досить швидко набуло великих масштабів. Після змін загальноекономічної ситуації рівні безробіття в переважній більшості країн почали знижуватись. Виняток становить Чехія, де на перших етапах штучно підтримувалась зайнятість.

Поява масштабного безробіття обумовила розробку в країнах перехідної економіки відповідних програм підтримки безробітних, які включають пасивні дії (програми допомоги по безробіттю та програми соціальної допомоги) та активні заходи (навчання, субсидована зайнятість, трудомісткі громадські роботи).

В Україні своєрідним компенсатором соціальної напруги, викликаним високим рівнем безробіття (за методологією Міжнародної організації праці воно становить близько 12%) є поширення незареєстрованої економічної діяльності.

Економічні зрушення 2000 року майже миттєво віддзеркалились на скороченні рівні безробіття. І це слід визнати особливо важливим з огляду на збільшення масштабів сукупної пропозиції робочої сили. Специфічною ознакою українського ринку праці є зниження протягом 1999-2000 років безробіття населення пенсійного віку.

В переважній більшості країн – особливо яскраво це окреслене в країнах Середземномор’я – спостерігаються значні гендерні відмінності в рівнях безробіття; за звичай вищим є рівень безробіття серед жінок. Пов’язане це передусім з нижчим в порівнянні з чоловіками рівнем освіти та кваліфікації жінок, більшій їх зосередженості на внутрішньо сімейних проблемах і як наслідок – меншою конкурентоспроможністю на ринку праці. Проте, в Україні – як і в ряді інших країн перехідної економіки – спостерігається протилежна ситуація. На відміну від зареєстрованого безробіття, де і досі домінують жінки, хоча їх питома вага в порівнянні з початком реєстрації значно знизилась, рівні жіночого безробіття, визначеного за методологією МОП, в Україні стабільно нижчі, ніж чоловічого.

Природне безробіття.

Функціонування ринкової економічної системи, що спирається на принципи вільного вибору і носіїв (власників робочої сили) і її споживачів, як свідчить аналіз, виявляється найбільш ефективним в умовах існування певного резерву трудоактивного населення. Масштаби такого резерву визначаються конкретними економічними і соціально-демографічними особливостями регіону. Але штучна підтримка високого, економічно невиправданого рівня зайнятості неминуче супроводжується низькою ефективністю виробництва, інфляцією попиту тощо. Навпаки, надмірно високий рівень безробіття викликає посилення економічного розшарування суспільства, зубожіння окремих груп населення, тиск на державний бюджет, покликаний необхідністю забезпечення немаєтних, нарешті, практично неминучі соціальні конфлікти.

Резерв робочої сили, що забезпечує можливість швидкого міжрегіонального і міжгалузевого перерозподілу робочої сили відповідно до коливань попиту і обумовлених ними коливань попиту виробництва на робочу силу, є природним безробіттям.

Природне безробіття складається із фрикційного, пов’язаного зі зміною місця роботи, і інституційного, що породжується системою організації регіональної економіки, насамперед правовою системою.

Існування фрикційного безробіття, яке ще називають безробіттям руху, пов’язане з тим, що встановлення рівноваги між пропозицією робочої сили і попитом на неї потребує певного часу, зокрема на пошук робочого місця, яке відповідає вимогам безробітного та його кваліфікації. І чим більше розрізняються вакантні робочі місця за своїми умовами, платнею тощо, тим більше різноманітних варіантів