У справедливості цього висновку можемо переконатись, проаналізувавши процес встановлення рівноваги на галузевому ринку праці, який ілюструє рис. 1.6. Нехай початкова рівновага на ринку праці встановлюється в точці Е0. Припустимо, що економіка перебуває у фазі економічного зростання, розвиваються нові фірми і галузі. В умовах повної зайнятості трудових ресурсів новостворені фірми і галузі відчувають дефіцит робочої сили. Вони змушені переманювати кваліфікованих робітників із старих галузей. Щоб привабити робочу силу з інших регіонів та від інших фірм, нові наймачі піднімають ставки зарплати до w1. У робітників з'являються альтернативні можливості вибору місця роботи. Вища ставка приваблює також тих, хто не працював. Починається відплив робочої сили зі старих галузей у більш перспективні.

Рис. 1.. Рівновага на галузевому ринку праці [15, 300]

Коли робітники залишають стару галузь, крива пропонування праці SL зміщується ліворуч до SL1. Загальна зайнятість робочої сили в старій галузі скорочується з L0 до L1. Намагаючись втримати робітників, фірми в старій галузі також змушені підвищувати зарплату від w0 до w1. Разом з тим в економіці підвищується продуктивність праці, отже, і гранична доходність MRPL.

Подібний взаємозв'язок прослідковується і у випадку зміни попиту. Якщо, наприклад, нова мода спричинить підвищення попиту на продукцію швейної фабрики, ціна продукції зросте, фірма одержить більші прибутки. їй стане вигідно найняти додаткових робітників, щоб розширити випуск. Хоч продуктивність праці і не змінилась, але вища ціна продукції збільшує граничну доходність кожного робітника (MRPL = MPL · Р), тому фірма підвищить і ставку зарплати.

Ці приклади пояснюють механізм встановлення зарплати на конкурентних ринках: взаємодія попиту на працю та її пропонування визначає величину рівноважної ставки зарплати, а зміни попиту на працю чи її пропонування ведуть до зміни рівноважної ставки. Одночасно прагнення фірм максимізувати прибуток гарантує, що рівноважна зарплата завжди буде дорівнювати граничній доходності праці

У кінцевому результаті аналіз рівноваги на конкурентному ринку праці дозволяє виявити, яку вигоду від неї одержує фірма, робітники і суспільство в цілому. Повернемось до рівноважного стану фірми. Графіки 1.5 показують, що рівноважна ставка зарплати визначається граничною продуктивністю останнього з найнятих робітників даної кваліфікації, який має найнижчу продуктивність. Всі попередні робітники мають вищу продуктивність праці. За існування єдиної ставки зарплати надлишкову продукцію, вироблену всіма найманими робітниками, за винятком останнього, привласнює підприємець у вигляді додаткового прибутку від реалізації цієї продукції.

Вигода фірми від найму робітників визначається сумою граничних доходностей всіх найнятих робітників, за мінусом фонду зарплати. Графічно (рис. .5. б) сукупний виторг від реалізації продукції фірми показує площа фігури 0AEfL*. Площа фігури 0w*EfL* визначає сукупні видатки фірми на зарплату, а площа фігури w*АEf – додатковий прибуток фірми від підвищеної продуктивності праці найманих робітників. Цей прибуток фірма використовує для винагороди інших – нетрудових факторів виробництва (капіталу, землі, підприємництва). По суті, це – той самий нормальний (середній) прибуток, який економісти – теоретики зараховують до сукупних витрат як неявні витрати фірми.

Проведений аналіз встановлення і зміни рівноваги на ринку праці може слугувати ілюстрацією еклектичності позиції багатьох сучасних західних економістів. Теорія виробництва ґрунтується на класичному припущенні Ж.Б.Сея, що кожен фактор виробництва має свою власну продуктивність, яка визначає доходи його власника. В даному ж аналізі економісти виходять з постулатів теорії трудової вартості, більш за те, мимоволі визнають експлуатацію найманої праці. Адже грошова винагорода робітників за своїми розмірами значно менша, ніж виторг від реалізації продукції, створеної найманою працею, а доход на нетрудові фактори має своїм джерелом неоплачену додаткову працю робітників.

Вигідність конкурентного ринку праці для найманих робітників доводять за допомогою концепції економічної ренти. Економічна рента виникає для фірми, яка володіє унікальним ресурсом, що дозволяє їй випускати продукцію з найнижчими витратами. На ринку праці вона представляє собою різницю між рівноважною ставкою зарплати і мінімальними видатками, які могли б забезпечити найом робітників.

Якщо розглянемо криву пропонування праці з точки зору найманих робітників, то вона показує, скільки одиниць праці буде запропоновано за кожного рівня заробітної плати. Рис. 1.7 показує, що L* робітників одержують однакову рівноважну ставку зарплати w*, але всі попередньо найняті робітники згодилися б запропонувати свою працю і за меншою ставкою, ніж та, яка потрібна для залучення у виробництво останнього з найнятих робітників. Мінімальні видатки, необхідні для найму L* одиниць праці, задані площиною 0w0EL*, але в умовах рівноваги видатки на зарплату реально відповідають площі Ow*EL. Різниця між цими видатками і є економічною рентою, їй відповідає заштрихована площа w0Ew*.

Рис. 1.. Економічна рента [15, 302]

Отже, економічна рента – це різниця між доходом, одержаним від ви-користання фактора виробництва, та мінімальною сумою, яку необхідно витра-ти-ти, щоб одержати можливість користування цим фактором. Для робітника до-ход від використання фактора праця – це його фактично одержана заробітна плата.

Величина ренти залежить від еластичності пропонування. Чим менш еластичним є пропонування, тим більша частина платежів за ресурс набуває форми економічної ренти. Найбільшу ренту одержують індивіди видатних, унікальних здібностей – спортсмени, актори і т.п. Якби пропонування праці було абсолютно еластичним, економічна рента дорівнювала б нулю.

Якщо обидва ринки – ринок праці і ринок кінцевої продукції – досконало