Міністерство освіти і науки України
РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:
“Стратегія фірми в умовах олігополії”
ПЛАН
Характерні ознаки олігополії.
Особливості поведінки олігополіста на ринку.
Моделі олігополістичного ціноутворення.
Оцінка економічної ефективності олігополістичного ринку.
ЛІТЕРАТУРА
“Мікроекономіка”. В. Базилевич, В. Лук’янов, Н. Писаренко, Н. Квіцинська. Київ: “Четверта хвиля”. 1997 – с. 179-180
Мікроекономіка: Задоя А.О. Курс лекцій: Навчальний посібник – К.: Т-ва “Знання”, КОО, 2000
Основи мікроекономіки. О. Ястрелеський, О. Гриценко. Київ: Т-ва “Знання”. 1998
ОСНОВНІ ТЕРМІНИ ТА ПОНЯТТЯ
Олігополія
Ступінь концентрації
Міжгалузева конкуренція
Конкуренція з боку імпорту
Загальна взаємозалежність
Ламана крива попиту
Ціноутворення зумовлене таємним зговором
Лідерство у цінах
Ціноутворення за принципом
“витрати плюс”
Економічні наслідки олігархії
І. ХАРАКТЕРНІ ОЗНАКИ ОЛІГОПОЛІЇ
Використовуючи загальні критерії для класифікації моделей ринку залежно від типу конкуренції, охарактеризуємо основні ознаки олігополістичного ринку.
1. Олігополія у буквальному перекладі з грецької мови означає “панування небагатьох”, тому головною ознакою олігополістичного ринку, є панування на ньому кількох фірм. Їх може бути від трьох до двадцяти, оскільки олігополія займає весь проміжок між монополією та монополістичною конкуренцією.
Олігополістичний ринок формується за умови досягнення високого ступеня концентрації виробництва.
Для його виміру використовується ціла система показників, серед яких є такі:
частка кількох найбільших виробників (як правило, чотирьох чи восьми) у загальному обсязі галузевого продажу. Для підтримання конкурентного середовища у багатьох країнах встановлюється гранична межа галузевої концентрації виробництва. Так, у Сполучених Штатів Америки вважається, що для нормального розвитку галузі має бути не менше, ніж 10 конкуруючих фірм. При цьому на частку найбільшої з них не повинно припадати більше ніж 31% усіх галузевих продаж, двох фірм – не більше 44%, трьох – не більше ніж 4%, чотирьох – не більше ніж 64%;
індекс Херфіндаля - Хіршмана (ІХХ), в основу розрахунку якого теж покладена частка окремих виробників на галузевому ринку продаж. Він розраховується за формулою
,
де di – частка кожної окремої фірми на галузевому ринку продаж, %.
Максимального значення цей індекс досягає тоді, коли галузь представлена однією чистою монополією (1002 = 10 ). Тому, чим менший індекс Херфіндаля - Хіршмана , тим більш конкурентним можна вважати ринок. Найхарактернішим для олігополістичного ринку є значення індексу від 1 до 5 .
Проте застосування зазначених показників не завжди реально відображає ступінь розвитку конкуренції, оскільки всі показники, як правило, розраховуються для загальнодержавного ринку. Реально кожен ринок має свої обмежені географічні рамки. Більше того, деякі товари взагалі не утворюють єдиного загальнодержавного ринку, а завжди формуються лише на певних територіях. Скажімо, це може бути ринок цегли чи цементного розчину, побутових послуг, чи окремих продуктів харчування.
Суттєвим недоліком розрахунку показників концентрації виробництва є також невизначеність поняття “галузь”. Чи є чистим регіональним монополістом підприємство, яке єдине у Дніпропетровській області виробляє глинисто-піщані стінові блоки (так звана подвійна цегла)?. Що треба брати у знаменнику для розрахунку її частки на ринку: тільки аналогічну цеглу, цеглу взагалі, стінові матеріали, включаючи шлакоблоки та бетонні блоки? Легко переконатися, що залежно від відповіді на поставлене запитання, результати розрахунків будуть суттєво відрізнятися. На жаль, економічна наука поки що не дала задовільного обґрунтування, як правильно визначити знаменник.
Досить суттєвим у формуванні конкурентного середовища для відкритих економік є зовнішній фактор – іноземні виробники. Тому, визначити модель ринку, яка склалася у тій чи іншій галузі, слід обов’язково врахувати доступність на нього виробників аналогічної продукції з інших країн.
Продукт, який виробляє олігополія, може бути як стандартним, так і диференційованим. Готовими олігополістичними ринками є ринки сталі та автомобілів. Якщо у першому випадку виробляється стандартний продукт, то у другому він досить диференційований. Однак вид продукту (стандартний чи диференційований) суттєво не впливає на функціонування олігополістичного ринку, тому надалі ми не приділятимемо йому уваги.
Оскільки частка будь-якого виробника на загальному ринку відповідного товару досить значна, кожен з них може проводити самостійну цінову політику. Чи то зниження цін окремим виробникам та збільшення обсягів продажу, чи то підвищення цін за рахунок обмеження пропозиції певним чином впливають на загальну динаміку цін у галузі. Однак, слід враховувати, що результати цього впливу багато в чому будуть залежати від реакцій на дії одного учасника ринку з боку інших виробників.
Вступ в галузь нових виробників дещо обмежений. Він не настільки заблокований, як це властиво для ринку чистої монополії, але бар’єри для вступу в галузь можуть бути застосовані також для характеристики олігополістичного ринку.
Олігополістична модель ринку – майже така поширена модель, як і ринок монополістичної конкуренції. Це спричинено зокрема, такими обставинами:
при відносно незначній кількості виробників є можливість досягти ефекту масштабу. У цьому разі перехід до великих фірм супроводжується нагинанням конкурентів і переходом до олігополії.
в економіці існує об’єктивне прагнення до злиття, оскільки об’єднання кількох фірм можу суттєво збільшити їхню частку і дати можливість новій структурі досягти вищих результатів. Злиття може дати більшу економічну владу, більші можливості контролю за цінами, а також виграш на цінах закупки ресурсів внаслідок перетворення на значного покупця.
Отже можна сказати, що відмінність даної моделі ринку полягає в тому, що незначна кількість виробників дає можливість кожному проводити свою цінову політику, однак взаємна залежність досягає такого значення, що жодна фірма не наважиться на будь-які дії, не спробувавши прорахувати вірогідну відповідну реакцію своїх конкурентів.
ІІ. ОСОБЛИВОСТІ ПОВЕДІНКИ ОЛІГОПОЛІСТА НА РИНКУ.
Вони визначаються двома тенденціями, що діють в протилежних напрямках.
З одного боку, фірми зацікавлені в максимізації сукупного прибутку галузі через змову та спільні дії, оскільки це дає змогу реалізувати монопольну владу.
З другого боку, кожна фірма прагне отримати надприбуток за рахунок конкурентів, порушуючи угоду,