На олігополістичному ринку точний прогноз щодо вибору ціни та обсягів виробництва неможливий, на сам перед через безліч варіантів олігополії. У галузі може бути як 2 – 4 панівні фірми (жорстка олігополія), так і 10 – 20 (м’яка олігополія). Механізми взаємодії фірм за таких умов будуть різними. Крім того, загальна взаємозалежність ускладнює передбачення відповідної реакції конкурента та унеможливлює розрахунок попиту та граничного доходу для олігополіста.

Проте це не означає, що олігополістичний ринок взагалі не піддається дослідженню. Його аналіз, що проводиться у мікроекономіці, дає змогу виділити щонайменше дві загальні закономірності:

ІІІ. МОДЕЛІ ОЛІГОПОЛІСТИЧНОГО ЦІНОУТВОРЕННЯ.

Може бути чотири варіанти поведінки олігополіста у галузі ціноутворення: ламана крива; ціноутворення зумовлене таємним зговором; лідерство і цінах; ціноутворення за принципом “витрати плюс” (Рис. 1. Додатки).

Припустимо, що галузь представлена трьома рівноцінними фірмами (А, В, С), кожна з яких має однакову частину на ринку і вони не погоджують свої ціни через прямий або таємний договір. Що відбувається на ринку та як змінити положення кривої попиту для фірми А, якщо вона вирішить змінити ціни?

Усе залежатиме від реакції конкурентів. Вони можуть наслідувати приклад фірми А, тобто вирівняти ціни або проігнорувати його.

Якщо фірма А знижує ціну з Р1 до Р2 , намагаючись реалізувати більше своєї продукції, а фірми конкуренти повторюють цей маневр, то реальний приріст продажу може бути досить незначним. Тому його можна не брати до уваги. Справа в тому, що відповідні дії конкурентів змістять криву попиту на продукт фірми вниз, залишивши попередній обсяг продаж за нижчими цінами. (Рис. 2. Додаток).

Якщо хтось з олігополістів підвищить ціни, а його приклад наслідують інші, то це означатиме фактичне перетворення галузі у чисто монополістичну і призведе до зниження як загального обсягу продаж, так і відповідного зменшення продаж кожною фірмою. Отже при односпрямованих діях олігополістів усієї галузі крива попиту щодо кожного з них матиме такий саме вигляд, що й крива галузевого попиту, тобто буде досить нееластичною (Рис. 2. Додаток).

Однак фірми конкуренти можуть і не повторювати те, що робить одна фірма. Тоді, знижуючи ціни на продукцію галузі, ініціатор зможе збільшити обсяг продажу, за рахунок конкурентів, а при підвищенні ціни, навпаки – конкуренти збільшать обсяг продаж за його рахунок. При цьому крива попиту на продукт фірми буде досить еластичною, що наближатиме олігополістичний ринок до ринку монополістичної конкуренції.

Який же з цих двох варіантів поведінки конкурентів найвірогідніший?

Якщо фірма ініціатор на олігополістичному ринку вирішить знизити ціни, розраховуючи на збільшення обсягів продажу власних продаж, то конкуренти зроблять те саме, оскільки в протилежному разі вони позбудуться частини завойованого ринку.

Навпаки, якщо фірма спробує підняти свої ціни, то конкуренти проігнорувавши таку поведінку, намагатимуться заволодіти частиною ринку, щоб звільнитися від першої фірми. Таким чином, зниження цін буде вирівняно, оскільки конкуренти наслідуватимуть приклад ініціатора. Аналогічного підвищення цін не відбудеться, оскільки конкуренти спробують розширити свою частку ринку. Отже крива попиту для олігополіста матиме вигляд ламаної кривої. (Рис. 3. Додаток).

Крива попиту буде сильно еластичною на ділянці, що розташована вище від ринкової ціни Ре, та слабо еластичною, коли (продукт диференційований) або взагалі нееластичною (якщо олігополісти продають стандартну продукцію) на ділянці нижче, ніж ринкова ціна. Через таку суттєву відмінність у еластичності попиту крива граничного доходу буде мати розрив.

Урахування цих обставин пояснює, чому на олігополістичному ринку ціни мають тенденцію до жорсткості, адже ні зниження ціни, ні її підвищення не дає виграшу ініціатору. Крім того, ламана крива граничного доходу означає, що у певних межах значні зміни граничних витрат не впливатимуть на обсяги виробництва та ціну.

Як показано на рис. 4 (Додаток), точки перетину кривих МС1 та МС2 з кривою граничних витрат будуть відповідати однаковим обсягам виробництва та ціні.

Однак, ґрунтуючись лише на ламаній кривій попиту не можливо пояснити, чому ринкова ціна встановлюється саме на рівні Ре. Крім того, висновок про незацікавленість олігополістів у зміні ціни не завжди збігається з реальністю: ціни олігополістичного ринку мають стійку тенденцію до зростання. Тому вивчення моделей поведінки виробника на олігополістичному ринку має доповнюватися аналізом можливостей до зговору кількох продавців. Цей договір повинен бути таємним, оскільки узгоджені дії виробників у сфері ціноутворення у більшості країн заборонені законом. Він відбувається тоді, коли фірми досягають безпосередньої або мовчазної угоди про те, щоб зафіксувати ціни, розподілити ринки, чи якимось іншим чином обмежити конкуренцію між собою.

Якщо кілька фірм у галузі з олігополістичним ринком приблизно однакові за розміром та рівнем середніх витрат, то для них збігатимуться рівень ціни та обсяг виробництва, що максимізують економічний прибуток. Спільна цінова політика, яку вони проводять, фактично перетворить ринок олігополістичної конкуренції у ринок чистої монополії.

Для олігополістичного ринку, на якому представлені різні за розмірами фірми, властивим є узгодження дій через механізм так званого “лідерства у цінах”. Найвпливовіша фірма у галузі з мовчазної згоди інших визнається лідером у ціноутворенні, а всі інші фірми наслідують її приклад.

Як правило, лідер завчасно попереджає про наступні зміни, щоб, з одного боку, дати можливість партнерам підготуватись до наступного маневру, а з іншого – вивчити їх можливу реакцію. Крім того, лідер не