Під характером розвитку продуктивних сил слід, передусім, розуміти спосіб, яким люди використовують свої продуктивні сили, їхні окремі елементи.

І нарешті, продуктивні сили все більше набувають інтернаціонального характеру, що зумовлене процесом їхньої інтернаціоналізації.

Коли йдетеся про відповідність відносин економічної власності структурі продуктивних сил, то слід у межах останніх виділяти різні види взаємодій (а, отже, відносин і зв'язків між елементами продуктивних сил). До таких видів належить взаємодія між речовими і особистісними факторами виробництва, між різними елементами засобів праці, між працівниками багатьох підрозділів трудового колективу і всередині окремих підрозділів (бригад, цехів) та ін. Узагальненою характеристикою структури продуктивних сил є взаємодія між людиною і природою у процесі праці. Водночас з боку суспільної форми визначальна роль у структурі суспільного способу виробництва належить соціально-економічному способу поєднання безпосередніх працівників із засобами виробництва.

З урахуванням сказаного суспільний спосіб виробництва можна визначити як суперечливу єдність відносин економічної власності і продуктивних сил та соціально-економічну форму поєднання безпосередніх виробників із засобами виробництва. Таке розуміння суспільного способу виробництва є, в основному, синонімічним із категорією "економічний устрій держави.

У процесі еволюції людського суспільства існували первіснообщинний, рабовласницький, феодальний, капіталістичний спосіб виробництва.

За умов первіснообщинного ладу окрема особа не могла вижити у боротьбі з природою. Тому об'єднання людей у первісну общину було спрямоване на спільне збирання дарів природи, полювання, рибальство, а праця була обов'язковою. Тому людина не вступала в активну взаємодію з природою, а такий тип ведення господарства називався привласнюючим. Він існував майже упродовж 3 млн. років до 40-35 тис. років тому. Для нього була властива суспільна (общинна) власність на засоби виробництва і виготовлений продукт. Община регулювала споживання кожного її члена на основі рівності, отже, була наявною єдність колективної праці і відповідного типу власності.

Наприкінці цього періоду виснажуються мисливські природні ресурси, що змушує родову общину поступово переходити від привласнюючого до відтворюючого господарства – землеробства і скотарства. Домінуючим воно стає в час існування сусідської общини (період неоліту). У цей період спочатку були винайдені лук, стріли, кам'яні сокири, що змінились мідними знаряддями праці, відтак залізними (на рубежі II-І тис. до н.е.). Внаслідок цього людина починає активно взаємодіяти з природою. Крім того, виникають прядіння, ткацтво, починає розвиватися система обміну між общинами і племенами. Продуктивні сили, загалом, були недосконалими [13, 91].

Основною господарською одиницею стає община, що складалася з багатьох родів. Із переходом від полігамної до моногамної сім'ї відбувається поступове відносне відособлення її в межах общини і общинна власність доповнюється особистою. Відтоді посилюється індивідуальний характер виробництва і послаблюється колективний.

З появою землеробської общини з'являється приватна трудова власність, яка поєднується з суспільною, а парцелярне (індивідуальне) виробництво – з колективним. Це означає, що суспільна общинна власність почала гальмувати розвиток продуктивних сил. З часом, коли зростає частка індивідуальної приватної праці, збільшується і частка рухомого майна окремих членів общини, посилюється майнова нерівність, поступово виникають великі соціальні групи (класи), а відтак держава. Основним економічним законом первіснообщинного ладу була необхідність спільними силами добувати засоби існування для виживання общини та членів її сім'ї. Основний економічний закон поєднував у певну цілісність закон єдності праці і власності, а також закон адекватності відносин економічної власності рівню і характеру розвитку продуктивних сил.

Окремі елементи первіснообщинного ладу існують у багатьох слаборозвинених країнах [17].

Рабовласницький спосіб виробництва виник наприкінці IV – на початку III тис. до н.е. й існував до І ст. н.е. Основними галузями господарства буди землеробство і тваринництво. Домінувала ручна праця. Засоби праці виготовляли з міді, бронзи, заліза. Виникають ремісничі міста. Відбувається третій великий суспільний поділ праці, вперше з'являються гроші, лихварський капітал.

У Давній Греції селянська община була зруйнована, основними виробниками стали раби. Більшість із них працювали в копальнях, каменоломнях за мізерні харчі. Вони перетворилися на головний об'єкт привласнення, значного поширення набуло боргове рабство. Це означало, що закон єдності праці і власності щодо рабів (кількість їх в Італії в І ст. перевищувала кількість вільних громадян) не діяв. Земельна аристократія поступово перетворювала селян-общинників на рабів, вела паразитичний спосіб життя. Основною формою рабовласницького господарства були вілли (маєток площею 25-100 га з кількома десятками рабів), а згодом і латифундії, де використовувалася праця великої кількості рабів. Це призвело до значного збільшення обсягів додаткового продукту.

Вперше за умов рабовласницького ладу виникає державна власність.

Розвивається банківська справа, при здійсненні банківських операцій використовуються чеки, переказні векселі.

Експлуатувалися не лише раби, а й вільні землероби. Основною формою їх експлуатації був високий лихварський відсоток за позичені у землевласників зерно, худобу. Дрібні власники – селяни, не витримуючи конкуренції дешевої рабської праці, залишали землю, йшли в міста, поповнювали почет багатих людей, перетворювалися на пауперів (жебраків, позбавлених засобів до існування). Основним економічним законом рабовласницького ладу були виробництво і привласнення додаткового продукту з метою паразитичного споживання шляхом позаекономічного (фізичного) примусу до праці рабів та економічного примусу вільних землеробів. Це означало наростаючий антагонізм між двома сторонами суспільного способу виробництва, а також між працею і власністю.

Брак стимулів до праці у рабів, зневага громадськістю фізичної праці (для спартанців вона вважалася принизливим заняттям), зростання цін на