Незважаючи на те, що нинішній суспільний спосіб виробництва віддаляє від рабовласницького приблизно два тисячоліття, його залишки існують у багатьох слаборозвинених країнах світу і навіть у деяких розвинених країнах. До форм сучасного рабства в останніх належить виснажлива праця частини дітей, торгівля живим товаром. У колишньому і СРСР рабською працею були зайняті мільйони репресованих. В Україні у 90-х роках формами рабства була тривала (інколи до 1-2 років) невиплата заробітної плати працюючим, примусове перетворення частини жінок-емігрантів на повій.

Феодальний спосіб виробництва виник у V ст. й існував до кінця XV – початку XVI ст.; головною його галуззю було сільське господарство. Рівень землеробської техніки був низьким, переважала ручна праця. Відносини власності характеризувалися наділенням селян землею та іншими засобами виробництва, їхньою особистою залежністю від поміщика (юридичний аспект власності), привласненням додаткового і частини необхідного продукту методами позаекономічного примусу. Це знаходило вияв у панщині (відробній ренті), тобто примусовій праці селянина (до трьох днів на тиждень у XVI ст. і до 4-5 днів – наприкінці XVII ст. в Україні та Росії) на полі феодала зі своїми знаряддями і тягловою силою.

Крім відробної ренти селяни відбували чимало інших повинностей. На полі феодала вони працювали, здебільшого, примусово. Вища продуктивність праці (порівняно з рабською) була досягнута за рахунок поліпшення землеробської техніки (наприклад, заміни рала на плуг). Проте на надільній ділянці (мінімальна площа якої в Україні у 40-ві рр. XVII ст. становила 5-7 га землі) стимули до праці були набагато вищими, що означало відносну відповідність між працею і власністю. Але заміна відробної ренти грошовою у надмірних розмірах значною мірою їх послабила.

В Україні з середини XVI ст. формується козацьке землеволодіння, основною формою якого був хутір. Пізніше селяни поступово втрачають свої права на землю, інтенсивно розвивається фільварково-панщинне господарство. Найбільші фільварки мали по 400-600 га землі. За часів Хмельниччини та Гетьманщини зростало старшинське землеволодіння (у 30-х роках XVIII ст. 35 % оброблюваних земель належало старшині), власниками великих латифундій буди гетьмани. Козаки були вільними, мали право на спадкове володіння землею, майном, заняття промислами [13, 93].

Проте після визвольної війни 1648-1654 рр. почався процес поступового обмеження прав козаків на землю та їх обезземелення. Ще швидше відбувалось обезземелення селян. Наприкінці XVIII ст. налічувалося майже 100 тис. українських дворян, 130 поміщиків мали понад 250 тис. кріпаків. Основним економічним законом цього ладу є виробництво додаткового прибутку в формі відробної та грошової ренти на основі позаекономічного примусу до праці та його привласнення феодалами для паразитичного споживання [17].

Капіталістичний спосіб виробництва виник на початку XVI ст. в окремих розвинених на той час країнах світу і є домінуючим у приблизно 80 передових країнах світу. Водночас, у його межах від середини 60-х рр. почав поступово формуватися соціалістичний спосіб виробництва. У 90-х роках на рейки капіталістичного способу виробництва стала й Україна.

Кожний наступний суспільний спосіб виробництва був складнішим за попередній. Найважливіші риси початкової стадії капіталізму:

1) монополізація незначною частиною суспільства переважної маси засобів виробництва та їх використання як знаряддя експлуатації, привласнення результатів праці більшості населення, тобто існування приватнокапіталістичної власності;

2) юридична свобода працівників, які позбавлені засобів виробництва, засобів існування і для того, щоб прогодувати себе і членів своєї сім'ї, змушені продавати робочу силу. Внаслідок цього товарне виробництво досягає найвищого розвитку;

3) праця робітника під контролем капіталіста, який є власником виготовленого продукту, відчуженість найманих робітників від управління виробництвом і власністю;

4) привласнення капіталістами більшої частини створеного найманими працівниками продукту, зокрема всього додаткового та частини необхідного;

5) виробництво і привласнення додаткової вартості на основі економічного примусу до праці юридичне вільних найманих працівників та її використання для розширення виробництва і паразитичного споживання капіталістами – основна сутність даної економічної системи;

6) масове безробіття, значне майнове розшарування громадян, економічні кризи та ін. [13, 94-95]

Ці та деякі інші риси зазнали якісних та істотних змін у XX – на початку XXI ст. Оскільки суспільний спосіб виробництва є своєрідним ядром економічної системи, розглянемо коротко процес еволюції економічних систем, їх основні типи та різні підходи до їх вивчення.

2.3. Типи та моделі економічних систем

При визначенні основних типів сучасних економічних систем використовують різні категорії. Загалом визначальною характеристикою основних типів суспільства, в тому числі й економіки, які пройшло у своєму розвитку людство, є характеристика з погляду власності – насамперед, власності на засоби виробництва. За такого підходу виділяють первіснообщинний, рабовласницький, феодальний, капіталістичний і соціалістичний (останній почав формуватися в розвинених країнах світу три-чотири десятиліття тому) типи суспільства, а, отже, й економіки. Внаслідок поєднання окремих типів сучасної економіки може розвиватись змішана економіка.

Якщо регулювання економіки здійснюється, здебільшого, за допомогою адміністративних методів, таку економіку називають адміністративно-командною. Цей критерій класифікації є другорядним щодо типу власності, оскільки саме на тотальному одержавленні власності, як це було в СРСР, базується адміністративний тип управління економікою.

Водночас у межах цієї системи існували елементи соціалізму: повна зайнятість, безоплатна система освіти (до вузів зараховувались 75 % дітей робітників і селян),