Щодо кваліфікації економічних систем, типу суспільства загалом, то в сучасній світовій науковій літературі (економічній, філософській, соціологічній та ін.) розрізняють, з одного боку, цивілізаційний підхід, а з другого формаційний.

Всесвітньо відомий історик А. Тойнбі виділяє в минулому існування десятків цивілізацій. Цей підхід є значно вужчим за формаційний. У методологічному аспекті він вимагає одночасного пояснення всіх існуючих укладів, стадій, яким притаманні формаційні ступені еволюції суспільства. Його основними вадами є заперечення процесу еволюції людського розвитку, зокрема закономірного переходу від одних, менш розвинених економічних систем, до більш розвинених. За іншою класифікацією, у розвитку суспільства від найдавніших часів до наших днів виділяють лише три цивілізації: аграрну, індустріальну і постіндустріальну (причому остання розпочалася лише нещодавно і триватиме ще значний період).

Аграрна цивілізація існувала до кінця XVIII – початку XIX ст., тобто до періоду розгортання промислової революції, що посилила активну взаємодію людини з природою. Її наслідком стала поява індустріального суспільства, матеріальною основою якого є система машин, механізація виробничих процесів. Проте на перших етапах існування індустріального суспільства ще переважала м'язова сила людини. На наступних стадіях розвитку індустріального суспільства, особливо на завершальній (друга половина 30-х – перша половина 50-х років XX ст.), його матеріальною основою стає комплексна механізація. Переважає в цей час машинна праця [7].

Наступним етапом розвитку економічної системи щодо критерію засобів праці є постіндустріальне суспільство. Ця назва, як і попередня (індустріальне суспільство), введена в науковий обіг американським соціологом Д. Беллом та французьким науковцем Р. Ароном. Початок цьому суспільству поклала науково-технічна революція, яка розгорнулася з середини 50-х років XX ст. [13, 97]

Його матеріальною основою є автоматизація виробництва, внаслідок якої людина виходить із безпосереднього процесу виробництва і починає контролювати його, займається, здебільшого, творчою працею. Для постіндустріального суспільства характерні також радикальне зменшення кількості працездатного населення у промисловості та аграрній сфері (до 25 %) і всебічний розвиток науки, сфери послуг.

Поряд із даним критерієм поділу цивілізації окремі автори використовують поділ суспільства за такими ознаками, як захист прав людини, можливості всебічного розвитку людини, прогрес культури та інші. Зокрема, з боку культури виділяють етапи дикості, варварства і цивілізації.

Проте така періодизація, як справедливо зазначає Г. Башнянин, "базується, переважно, на суб'єктивних оцінках, на випадкових чинниках" [4]. Крім того, в ній розвиток світової цивілізації за ознаками захисту прав людини та іншими враховує лише незначний період існування людства.

Формаційний підхід пояснює перехід від менш розвиненої суспільно-економічної формації (в якій з боку суспільних відносин поєднуються базисні економічні та надбудовчі відносини), насамперед, економічними чинниками, зокрема розвитком системи продуктивних сил у їх взаємодії з виробничими відносинами, які, за словами К. Маркса, є, в основному, тотожними з відносинами економічної власності та формують суспільний спосіб виробництва. Визначальним критерієм периодізації різних суспільних способів виробництва є тип власності на засоби виробництва. Саме тому виділяються первіснообщинний лад, рабовласницьке суспільство, феодалізм, капіталізм і соціалізм.

Якщо згідно з цивілізаційним підходом, що базується значною мірою на філософії позитивізму, власника засобів, що наймає робочу силу і безоплатно привласнює частину створеного нею продукту, називають роботодавцем, то згідно з формаційним підходом – капіталістом. Така характеристика з боку суспільної форми за формаційного підходу поширюється на всі економічні категорії. Для української буржуазії, що нагромадила своє багатство шляхом розкрадання державної власності та разом із керівництвом країни позбавила праці мільйони людей, дуже привабливо бути в ролі роботодавців.

Зміна суспільно-економічних формацій, згідно з формаційним підходом, відбувається, передусім, унаслідок дії закону адекватності виробничих відносин рівню і характеру розвитку продуктивних сил, розвитку виробництва. Водночас у процесі розвитку останніх у надрах старої суспільно-економічної формації відбувається поступове формування об'єктивних і суб'єктивних передумов нової формації.

Різновидами технологічного детермінізму є теорія "технологічного суспільства" З. Бзежинського, "надіндустріального суспільства" А. Тофлера, "кібернетичного", "інформаційного" суспільств інших західних вчених.

Азіатський спосіб виробництва – початкова форма аграрно-ремісничої цивілізації, що базується на антагонізмі общинного селянства і деспотичної держави, яку уособлюють бюрократичний апарат, наймана армія тощо. Виникає з розпадом первіснообщинного ладу. Найвищого розвитку азіатський спосіб виробництва досягнув у Китаї, Індії, Туреччині, Персії, Мексиці, Перу та інших країнах. Основною формою власності азіатського способу виробництва була державна (на землю, іригаційні споруди, воду).

Проміжною між формаційною теорією та цивілізаційною концепцією є концепція історичного кругообігу, в якій історичний процес розвитку світової цивілізації постає не як прогресивна, а як циклічна зміна стадій, у кожній з яких на зміну становленню (зародженню) приходить занепад, а після нього – знову зародження. Таких поглядів дотримувався Аристотель, Н. Макіавеллі, Ф. Фур'є та інші. З погляду формаційного підходу така циклічність властива кожному суспільному способу виробництва за винятком продуктивних сил, а також більшості підсистем суспільних відносин – політичним, правовим, ідеологічним, частково культурним тощо. Водночас доцільно вести дослідження можливості поєднання окремих раціональних сторін цивілізаційного підходу з формаційним.

Отже, економічна система первіснообщинного ладу ґрунтувалася на Ручній праці, суспільній власності, натуральному господарстві, регулюванні общиною процесу споживання. На пізніх етапах її розвитку таке регулювання починає здійснювати верхівка общини. Техніко-економічні відносини характеризуються появою перших двох суспільних поділів праці (загальній поділ праці), зародковими формами часткового поділу праці (тобто появою землеробства, тваринництва) та одиничного поділу праці (всередині виробничих комплексів).

Економічна система рабовласницького ладу розвивалася на основі відсталого технологічного способу виробництва (на ручній праці). Але продуктивні сили й техніко-економічні відносини досягли тут значного прогресу. Це певною мірою зумовлене появою нових форм власності – приватної, колективної, державної. Вперше з'являється