Економічна система феодального суспільства розвивалася на основі ручної праці, переважало натуральне господарство. В XIV-XV ст. починає розвиватись одинична форма поділу праці (у мануфактурі), поглиблюються загальна та часткова форми, що означало вищий ступінь розвитку техніко-економічних відносин. Цій системі притаманне панування феодальної власності на землю, позаекономічний примус до праці (відробна рента). Значна питома вага належала державній та церковній власності. Позаекономічний примус поєднувався з економічним (праця на власній землі власними засобами виробництва), наявністю приватної власності на засоби виробництва. Єдиний внутрішній ринок лише почав зароджуватися, що обмежувало ринкові важелі регулювання економіки. Домінуючим елементом господарського механізму було державне регулювання.

На нижчій стадії розвитку капіталізму поглиблюються всі форми суспільного поділу праці. Зокрема, з'являються нові галузі. Проте найшвидшими темпами розвивається одиничний поділ праці [13, 102].

На нижчій стадії капіталізму розподіл матеріальних, трудових та фінансових ресурсів здійснюється через механізм ринкового ціноутворення, коливання попиту і пропозиції, стихійного переливання капіталу між галузями та ін. Держава не регулює економіку, не розробляє планів розвитку народного господарства. Її функціями є забезпечення умов вільної конкуренції, захист власності, розвиток освіти, здійснення оборони країни, будівництво доріг, мостів, утримання пошти.

Розділ 3. Відносини власності в економічній системі суспільства

3.1. Власність як економічна категорія

Власність у цілому (а не лише її економічний або юридичний аспект) є складною і багатоплановою соціологічною категорією, в якій виділяють економічний, соціальний, правовий, політичний та інші аспекти. Тому власність вивчають різні науки: політична економія, економічна теорія, юриспруденція, філософські науки, соціологія та ін.

Двома найважливішими аспектами категорії "власність" є економічний і юридичний. Економічну власність як категорію можна визначити двояко: через виробничі відносини і через призму основних форм економічного закону. У першому випадку вона означає виробничі відносини між людьми у процесі виробництва та привласнення різноманітних об'єктів (засобів виробництва, робочої сили, предметів споживання та ін.) в усіх сферах суспільного відтворення.

У другому випадку власність, що розглядається з політико-економічної точки зору, є системою внутрішньо необхідних, стійких і визначальних соціально-економічних зв'язків і відносин між людьми відносно привласнення засобів виробництва, робочої сили, предметів споживання, інтелектуальної власності, послуг та інших об'єктів у всіх сферах суспільного відтворення (безпосередньому виробництві, обміні, розподілі та споживанні).

Як економічна категорія, власність, у свою чергу, характеризується єдністю двох аспектів: кількісного та якісного.

Кількісний аспект власності – різноманітні об'єкти: заводи, засоби праці, земля, гроші, цінні папери, патенти, ліцензії та ін. Найважливішим об'єктом власності є засоби виробництва. Залежно від того, у чиїх руках вони зосереджені (рабовласника, феодала чи капіталіста), формується відповідний суспільний спосіб виробництва [7].

Якісний аспект власності – відносини між людьми, підприємствами, державою, між державою та іншими суб'єктами з приводу привласнення засобів виробництва, створеного продукту, цінних паперів тощо в усіх сферах суспільного відтворення. Теоретичним вираженням відносин економічної власності є сукупність таких економічних категорій, як "вартість", "ціна", "гроші", "капітал", "заробітна плата", "прибуток", "податок" та ін. [13, 105]

Найтісніше пов'язана з економічною власністю юридична сторона соціологічного поняття власність.

Юридична власність – загальна умова виробництва, вияв волі певного класу і правове оформлення цієї волі в юридичних актах і нормах, у праві власності. Оскільки юридична власність є вираженням вольових відносин між людьми, пов'язаних із певним видом матеріальних або нематеріальних благ, або з речами, то вона, як і економічна власність, має також дві сторони: 1) вольове ставлення людини до іншої людини, або групи людей до іншої групи; 2) ставлення людини до речі. В останньому випадку речі (засоби праці, предмети споживання та ін.) належить певним особам, перетворюючись при цьому на сферу вияву людської волі і становлять об'єкт їхнього володіння, їхнє майно, а люди – це власники цього майна.

Крім економічного та юридичного аспектів, у власності слід виділяти й інші аспекти.

Так, соціальний аспект власності розкриває процес формування і розвитку класів, соціальних верств і груп та взаємодію між ними залежно від ставлення до засобів виробництва, способів отримання певної частки національного багатства. Так, в Україні у 90-х роках активно формується клас буржуазії, так званих "нових українців", які, переважно, збагатилися за рахунок державної власності, ухиляючись від сплати податків та іншими незаконними методами.

Політичний аспект власності характеризує вплив на політику держави залежно від наявності певної частки власності, привласнення різних форм національного багатства. Скажімо, клас "нових українців" формується і внаслідок "надмірного роздування" державного апарату, розкрадання державної власності, отримання чиновниками хабарів, фешенебельних квартир за заниженими цінами тощо.

Психологічний аспект власності відображає наявність почуття господаря у людини-працівника або його відсутність, ставлення до власності як до своєї, нічийної або чужої. Внаслідок тотального одержавлення власності в колишньому СРСР переважна більшість працівників ставилася до неї як до чужої, що виявлялося у масовому розкраданні цієї власності. У процесі роздержавлення і приватизації в Україні масштаби розкрадання значно зросли.

3.2. Структура економічної власності

Основними критеріями класифікації системи економічної власності є її розмежування за такими ознаками: по-перше, з боку суб'єктів власності; по-друге, з боку об'єктів власності; по-третє, за сферами суспільного відтворення; по-четверте, за інтегральним критерієм, який враховує перші три критерії у цілому або поєднує суб'єктно-об'єктний підхід та розвиток економічної власності за сферами відтворення.

Якщо розглядати відносини економічної власності за умов сучасного капіталізму, то основними підсистемами є приватна, колективна і державна. Ці підсистеми в