доходів або благ від одних осіб чи установ іншим. Трансферт може здійснюватись у грошовій формі, у вигляді надання певних послуг; він може набувати також форми передачі економічних можливостей, що означає розширення можливостей досягнення вищих доходів частиною індивідів порівняно з нерегульованим ринком. Рішення про трансферт може бути політичним, яке приймається з використанням механізмів суспільного вибору, тоді воно буде примусовим принаймні для частини індивідів. Трансферти можуть здійснюватись і добровільно, наприклад, у вигляді пожертв.
Для фінансування трансфертів використовується податкова система. Податок можна визначити як примусовий трансферт грошей від індивідів або інституцій до органів влади. Податки поділяються на прямі (їх сплачують безпосередньо економічні агенти – фірми і домогоподарства – в залежності від рівня доходів або багатства) і непрямі (ними обкладаються блага і види діяль-ності). Прикладами прямих податків є прибутковий податок з громадян і по-даток на прибуток фірм, непрямих – податок на додану вартість, акцизний податок.
Середня ставка податку (ATR) дорівнює частці (або процентові), який складають податки Т в сукупному доході І:
Гранична ставка податку (MTR) – це частка податків, яка сплачується з гривні додаткових доходів:
MTR = AT / AI
Податок може бути пропорційним, прогресивним і регресивним.
При пропорційному податку податкова ставка залишається незмінною при зростанні доходів, тобто середня і гранична ставки податку є постійними.
При прогресивному податку середня ставка зростає разом із зростанням доходів, хоча MTR може як зростати (випадок Р1 на рис. 1.2), так і залишатись постійною (випадок Р2). Останню ситуацію ілюструє також рис. 1.3. Якщо податок треба сплачувати лише із доходів, що перевищують певний рівень І-0 за постійною граничною ставкою t0, то ставка t0 чисельно дорівнюватиме нахилу лінії Р2 до горизонтальної осі на рис. 1.2; у цьому випадку середня ставка буде зростати, як це показано на рис. 1.3. Прогресивна система оподаткування дозволяє зменшити нерівність розподілу доходів у суспільстві, це можна проілюструвати з використанням кривих Лоренца до і після оподаткування (рис. 1.4).
Рис. 1.. Зв'язок між податками і доходом [21, 200]
Рис. 1.. Прогресивна податкова система (Р2) [21, 200]
При регресивному податку середня ставка зменшується при зростанні доходів, MTR може залишатись постійною (випадок R1 на рис. 1.2) або зменшуватись (випадок R2).
Одна з найпоширеніших форм трансфертів – це програми соціальної допомоги, які можна розподілити на дві групи:
1) програми типу соціального страхування, за якими відповідні кошти отримують всі члени суспільства незалежно від доходів у випадку певних подій (вихід на пенсію, інвалідність, тимчасові захворювання, втрата роботи);
2) програми державної допомоги, за якими підтримуються лише ті члени суспільства, чий доход не перевищує певного рівня (допомога багатодітним родинам, медична допомога, талони на харчування).
Проблеми фінансування програм соціальної допомоги можна вирішувати з використанням від'ємного прибуткового податку, додатний податок означає, що люди сплачують податок, а від'ємний – що вони можуть отримувати допомогу в залежності від рівня доходів. Від'ємний податок може бути введений за такою схемою. Наприклад, якщо визначена межа малозабезпеченості у 70 грн., то всім членам суспільства призначається щомісячна виплата у 70 грн. незалежно від рівня доходів, але всі доходи оподатковуються за певною ставкою, наприклад, 30%. Тоді ті, хто не мають ніяких доходів, отримають по 70 грн. Ті, чий доход дорівнює 210 грн., сплатять податок у розмірі 0.3 Ч 210 = 70 грн. і водночас отримають допомогу у 70 грн., тобто чистий податок дорівнюватиме нулеві (своєрідний рівень незбитковості, див. рис. 1.5). Ті, чий доход складає менше 210 грн., отримають більше, ніж сплатять (для них податок буде від'ємним), ті, чий доход перевищує 210 грн., будуть сплачувати додатний податок, середня ставка якого із зростанням доходів наближатиметься до 30%; при доході у 1000 грн. чистий податок дорівнюватиме: 300 – 70 = 230 грн. (23%), а при доході 10 000 грн. – 3000 – 70 = 2930 грн. (29.3%).
Рис. 1.. Зменшення нерівності внаслідок оподаткування [21, 201]
Рис. 1.. Від'ємний прибутковий податок [21, 201]
1.2. Відмінність між макро- і мікрорегулюванням
Особливості державного макроекономічного регулювання полягають, з одного боку, у некомерційних цілях, соціальній орієнтації, іноді в директивному (обов'язковому) характері, підтримці приватних підприємств, безпосередньому стимулюванні їх розвитку, а з іншого – в орієнтації на закони й принципи ринку, використанні його атрибутів, форм і методів саморегулювання виробництва та товарообігу продукції. Важливого значення тут набуває раціональне поєднання ринкових і державних методів регулювання, оптимальне співвідношення між ними [26, 18].
На відміну від макрорегулювання мікрорегулювання охоплює методи безпосереднього впливу на господарську діяльність державних і недержавних підприємств за рахунок зміни загальноринкових умов їх діяльності, створених державою.
Залежно від завдання, що вирішується державою, і форм її втручання в економіку державне мікроекономічне регулювання поділяється на ринково-організаційне і фінансове.
Ринково-організаційне регулювання – це політика, що визначає правові обмеження для підприємств усіх форм власності. Застосовуючи спеціальні заходи, держава впливає на поточні ринкові події. Це такі заходи:
обмеження цін;
обмеження прибутку, витрат;
встановлення стандартів якості;
розширення тарифних зобов'язань;
визначення виробничих обов'язків, обов'язків транспортування й умов поставок товарів.
Заходи впливу на ринкові події передбачають регулювання:
процесу виходу на ринок;
ринкового ціноутворення;
ринкових обсягів виробництва.
Ці заходи можуть застосовуватись як окремо, так і в комбінації або навіть одночасно.
Фінансове регулювання – це пряме державне втручання в ринкові події через надання субвенцій, субсидій, дотацій. Розроблюючи методи і заходи фінансового регулювання, важливо виходити з критерію необхідності і доцільності такого втручання в кожну окрему галузь економіки. Водночас із використанням фінансових інструментів потрібно здійснювати структурну політику підтримки малого бізнесу.
Державне макроекономічне регулювання