через дотації, контролю за ціновою дисципліною (рис. 2.1).
Рис. 2.. Форми і засоби державного регулювання цін і тарифів [27, 308]
Використання конкретних засобів цінового регулювання залежить від стану економіки країни, конкурентоспроможності продукції, розвитку міжнародного співробітництва.
У системі державного регулювання економіки важливу роль відіграє підтримка відповідного рівня цін і забезпечення цінової рівноваги в аграрному секторі.
Світова практика державного регулювання цього сектора економіки засвідчила існування різних форм державного впливу на виробника. Так, високорозвинені країни, які традиційно експортують сільськогосподарську продукцію (США, Канада, Австралія) і прагнуть зберегти своє місце на ринку, посилюють підтримку вітчизняного фермерства. Країни, які традиційно імпортують значну частину продуктів харчування (Японія, Норвегія, Австрія та ін.) прагнуть зменшити залежність від країн-експортерів, підтримуючи власного товаровиробника. На різних етапах економічного розвитку держави змінюють рівень підтримки (посилюють або зменшують) власного сільського господарства.
У більшості країн світу система державного регулювання цін майже однакова і зводиться до запровадження нижніх і верхніх меж ціни, індикативних або умовних цін, які держава прагне підтримувати. Інструментом такого регулювання є політика скуповування або продажу продукції (товарна інтервенція). Така система цінового регулювання широко використовується у США на зернові культури, молоко, сир, масло та ін. Конгрес визначає рівень умовної ціни кожного виду сільськогосподарської продукції, і якщо ринкові ціни опускаються нижче від цього рівня, то продукти скуповує держава.
Особливість політики ціноутворення в аграрній сфері країн Європейського Союзу полягає у врахуванні умов кризи надвиробництва сільськогосподарської продукції, що зумовлює потребу підтримки національних товаровиробників. В країнах – членах ЄС широко використовується державне субсидування експорту деяких видів сільськогосподарської продукції, яке має не економічне, а соціальне навантаження. Це робиться з метою уникнення розорення нерентабельних і малорентабельних господарств.
Державне регулювання цін в Україні здійснюється в умовах порівняно високого попиту на сільськогосподарську продукцію, продукти харчування та спаду виробництва. Наявна система цін не відшкодовує високих витрат на виробництво сільськогосподарської продукції. Аналіз зміни структури цін за період 1990- 1995 рр. показав різке зростання частки купованих матеріальних витрат з 33,6 до 67,9, у тому числі на нафтопродукти – з 2,5 до 21,1; електроенергію – з 0,7 до 2,7. Водночас зменшилась частка оплати праці з 28,2 до 5,9, матеріальних ресурсів власного виробництва (кормів) з 19,1 до 9,8Такі зміни спостерігаються за умови, коли в структурі витрат не відображається вартість землі – основного засобу виробництва в сільському господарстві.
Лібералізація цін в Україні розкрила міжгалузеві, структурні та цінові диспропорції в АПК, що складалися протягом тривалого періоду, і які не вдалося усунути в останні роки. Окрім того, в результаті руйнування традиційних відносин виникли нові проблеми, пов'язані із загальною ціновою нестабільністю і незбалансованістю; диспаритетом цін на сільськогосподарську і промислову про-дукцію. Так, ціни на продукцію сільського господарства за період 1990-1997 рр. зросли у 68,1 тис. разів, а на промислову – у 269,2 тис. разів. Темпи зростання цін на промислову продукцію, яку споживає сільське господарство, були у десять разів вищими від темпів зростання цін на сільськогосподарську продукцію.
На думку фахівців, модель ціноутворення в Україні повинна передбачати три різні рівні цін. Перший рівень – гарантована, або інтервенційна ціна. Гарантована ціна визначається для основних видів сільськогосподарської продукції і виступає гарантією відшкодування виробничих витрат і стабілізації структури виробництва. Це нижня цінова межа, яка включає середній рівень витрат та мінімальний рівень прибутку. Другий рівень – еквівалентна ціна, яка забезпечує середню норму прибутку і включає рентний дохід. її визначають з урахуванням середньої норми прибутку основних галузей промисловості, пов'язаних з аграрною сферою (машинобудування, енергетика, хімічна, комбікормова та ін.). Третій рівень – стимулюючі виробництво ціни. Вони перевищують світові і враховують інтереси споживачів щодо високої якості товарів, купівельну спроможність і психологічний аспект.
Цінова політика в Україні поки що не має визначеної концепції. Існуюча система контролю за цінами неефективна і зводиться до виявлення динаміки фактичних цін та правильності їх визначення. Цінова ситуація в країні непрогнозована. Немає регіональних особливостей у цінових відносинах, незважаючи на відмінності в природнокліматичних та економічних умовах господарювання.
2.2. Урядова політика регулювання квоти і мита
Державне регулювання відкритості економіки та її економічної безпеки спирається на такі засоби, як мито і митні податки. Мито – це податки, що встановлюються на імпортні, а в окремих випадках і на експортні товари. Держава використовує мито для одночасного вирішення двох основних завдань:
фіскальне мито до товарів, які не виробляються підприємствами України, з метою забезпечення державного бюджету податковими надходженнями;
протекціоністське мито – з метою зменшення переваг іноземного виробника на українському ринку відносно місцевого виробника [26, 103].
Захист національного ринку – основна мета митних тарифів. Водночас їх використання зумовлює певні наслідки, які потрібно враховувати, розроблюючи і реалізовуючи зовнішньоекономічну політику:
Виробничий ефект. Збільшуються обсяги виробництва товару, захищеного митними тарифами. Дуже важливо врахувати виробничий ефект для формування економічної політики в невеликих країнах, масштаби внутрішнього ринку яких можуть забезпечити ефективну діяльність обмеженої кількості підприємств.
Споживчий ефект. За інших однакових умов рівень споживання товару, що обкладається митом, знижується.
Бюджетний ефект. Митні тарифи є джерелом бюджетних надходжень. Особливо збільшується значення митних тарифів у країнах, що розвиваються. У розвинених країнах це джерело поповнення бюджету не суттєве.
Ефект розподілу прибутків. Національні виробники за відсутності конкуренції іноземних фірм (унаслідок застосування митних тарифів) мають змогу підвищувати ціну на свій товар і отримувати вищі прибутки у формі ренти.
Конкурентний чинник. Відіграє помітну роль у невеликих країнах, внутрішній ринок яких може забезпечити ефективну діяльність лише обмеженої кількості