загальноекономічний рівень, такий: 

де N - національний доход; А - коефіцієнт розмірності; L, К - відповідні об'єми застосованої праці та капіталу; , Р - незмінні коефіцієнти еластичності виробництва, відповідно по

праці та капіталу.

Функція, що розглядається, дає можливість визначати рівень доходу відповідно до характеру змінних.

Хоча за другим методом враховується широке коло факторів ціноформування, він, як і перший, має істотний недолік: використання лінійних залежностей між значеннями факторів динаміки ринкової ціни.

2. Ринки ресурсів. Крива ринкового попиту. Ринкова пропозиція ресурсів. Чому крива пропозиції праці може вигинатися назад?

Ринок природних ресурсів - це земля, тобто простір, на якому відбувається будь-яка економічна активність. Розташування, фізичні характеристики - висота над рівнем моря, кліматичні особливості, багатства надр - роблять кожну конкретну ділянку землі більш чи менш придатною для певного виду господарської діяльності.

Земля унікальна щодо інших факторів виробництва, оскільки вона нерухома, іммобільна, не відтворювана. її пропозиція в будь-який момент і в будь-якій місцевості обмежена, фіксована. У зв'язку з нееластичністю пропозиції землі її ціна повністю визначається попитом на неї.

Однак все ж необхідні деякі уточнення цих традиційних по-ложень.

По-перше, на відміну від об'єктів фізичного капіталу, ділянка землі після купівлі-продажу в будь-який момент може бути знову продана на ринку.

По-друге, часто земля купується (вслід за очікуваним зростанням ціни на неї) через те, що вона є особливою формою заощадження грошового капіталу. В таких випадках припускається, що в майбут-ньому земля знову буде запропонована як об'єкт купівлі-продажу.

По-третє, у звичайній ситуації землю купують задля отримання доходу або ренти. Ціна, яку покупець готовий заплатити за земельну ділянку, дорівнює дисконтованій вартості всіх майбутніх рентних надходжень.

Важливу роль у ситуації на ринку відіграють невідновлювані ресурси, що мають певну специфіку. Їх власник стикається з обмежен­нями загальної величини ресурсів, придатних для використання: витрачені сьогодні засоби і запаси вже не можуть принести користі завтра. Через це теорія невідновлюваних ресурсів загострює увагу на аналізі суті проблеми в деякому часовому інтервалі. Оптимальне використання невідновлюваних ресурсів полягає в точному коригу­ванні й балансі плюсів і мінусів їх негайного споживання.

Це означає, що невідновлювані ресурси можна використовувати негайно, збільшуючи сьогоднішнє сумарне споживання, або їх можна законсервувати, щоб зробити доступними для виробництва майбутніх благ.

На ринку ресурсів виробники як покупці можуть зустрітися з різними моделями. Проаналізуємо ситуа-цію, коли виробник купує ресурси та продає продукт на конкурентному ринку.

Ресурси задовольняють потреби виробника не безпосередньо, а опосередковано: виробнику немає ніякого смислу купувати працю чи капітал, якщо вони не можуть бути використані ним продуктивно. Тому попит на будь-який ресурс залежить від:

а) попиту та ціни на товар виробника на ринку кінцевих продуктів; б) продуктивності ресурсу при створенні товару. Якщо ресурс є високопродуктив-ним при виробництві товару, що користується ши-роким попитом на ринку та має досить високу ціну, то попит на такий ресурс буде значним. Разом з тим, якщо ресурс має навіть феноменальну продук-тивність, а товар, що виробляється за його допомо-гою, не має необхідного збуту, то малоймовірно, що якийсь виробник захоче придбати цей ресурс. Уні-кальність та висока продуктивність ресурсу не є га-рантією попиту та високої ціни на нього. Усе зреш-тою залежить від попиту та ціни на кінцевий про-дукт. Один з прихильників теорії граничної корис-ності наголошує: "Не тому дорогі токайські вина, що дорогі токайські виноградники, а навпаки, то-кайські виноградники дорогі тому, що дороге то-кайське вино".

Таким чином, попит на ресурси є похідним попи-том, тобто таким, який залежить від попиту на това-ри, що виробляються за їх допомогою.

У коротко-терміновому періоді змінюється лише один фактор, тоді як інші залишаються незмінними. За цих умов діє закон спадної граничної продуктивності змінного фактора, тобто, починаючи з певного моменту, кожна нова додаткова одиниця змінного фактора призводить до меншого приросту продукту, ніж попередня (табл. 11.1). За цією таблицею можна розрахувати гранич-ний продукт змінного фактора у грошовому виражен-ні (MRP).

Граничний продукт у грошовому вираженні — це приріст загального доходу внаслідок використання кожної додаткової одиниці змінного фактора вироб-ництва. У табл. 11.1 наведено дані про граничний продукт у грошовому вираженні для праці, тоді як капітал залишається незмінним. Аналогічно можна було б розрахувати граничний продукт для капіталу за умови незмінності праці.

Для вирішення питання про масштаби залучення праці до виробничого процесу виробник, якщо він ке-рується правилом максимізації прибутку, має зістав-ляти додатковий ефект від залучення нової порції фак-тора з додатковими витратами, пов'язаними з таким залученням. Величина, на яку зростають сукупні ви-трати при збільшенні залучених ресурсів на одиницю, називається граничними витратами на ресурси (MRC). Щоб максимізувати прибуток, фірма має ви-користовувати додаткові одиниці будь-якого виду ре-сурсів доти, поки кожна наступна одиниця дає при-ріст валового доходу фірми більший, ніж приріст її сукупних витрат. Межею доцільності залучення додат-кових ресурсів буде точка, в якій зрівноважуються граничний продукт у грошовому вираженні та гранич-ні витрати на ресурс:

Оскільки ми припускаємо, що виробник купує ре-сурси на конкурентному ринку, то ціни на них зали-шатимуться незмінними і не залежатимуть від кіль-кості залучених ресурсів. Іншими словами, щодо ре-сурсу праці граничні витрати на ресурс будуть дорівнювати заробітній платі (W). Тоді рівняння (11.1) на-буває такого вигляду:

Якщо, скажімо, заробітна плата становить 20 грн., то для ситуації, що наведена у табл. 11.1, доцільно зупинитися на залученні шістьох працівників, оскільки сьомий коштуватиме виробникові 20 грн., а приріст