вартості;
зниження зайнятості у сфері суспільного виробництва, зростання чисельності незайнятого населення;
низька частка офіційно зареєстрованих безробітних за великих масштабів зростання прихованого безробіття;
наявність значних масштабів нерегламентованої зайнятості;
зростання молодіжного безробіття;
регіональні диспропорції між наявністю і потребою в робочій силі;
низька професійна й особливо територіальна мобільність трудових ресурсів;
відсутність або недостатня спрацьованість правових норм та організаційно-економічних механізмів, що регулюють трудові відносини, тощо;
еміграція висококваліфікованої робочої сили.
1.3. Первинний і вторинний ринок праці. Поняття вторинної зайнятості
Первинний ринок праці – це та його частина, яка об'єднує "престижні" роботи, що характеризуються стабільністю зайнятості й надійністю становища працівників, високим рівнем оплати праці, можливістю професійного зростання, використанням прогресивних технологій, що вимагає високої кваліфікації і здатності до навчання від працівників.
Вторинний ринок праці – це та його частина, яка об'єднує "непрестижні" роботи і характеризується прямо протилежними рисами: висока плинність кадрів, нестабільна зайнятість, негарантована і невисока оплата праці, примітивні трудомісткі технології, відсутність профспілок [1, с 71; 4, с 65].
Сегментація ринку праці – це поділ працівників і робочих місць на стійкі замкнуті сектори, зони, які обмежують мобільність робочої сили своїми межами. Він є результатом диференційованих форм найму після відношення до різних груп зайнятих.
Причини поділу ринку праці на сегменти:
відмінність у рівні економічної ефективності виробництва;
відмінність у рівні соціальної ефективності праці;
відмінність у рівні соціальної ефективності виробництва [14].
Фіксація відмінностей внутрішнього і зовнішнього ринків праці була першим кроком на шляху до аналізу сегментів зайнятості. Внутрішній ринок праці є системою соціально-трудових відносин, обмежених рамками одного підприємства, всередині якого призначення ціни робочої сили та її розміщення визначаються адміністративними правилами і процедурами.
Даний ринок праці зумовлюється наявністю і складом працівників на підприємстві, їх рухом усередині нього, причинами переміщення, рівнем зайнятості, ступенем використання устаткування, наявністю вільних, новостворюваних і ліквідовуваних робітників місць. При розгляді процесів формування праці будь-якого рівня важливо мати на увазі, що положення працівника на ньому зумовлене трьома станами: ступенем підготовленості до роботи (навчання і перенавчання, інструктаж); пошуком роботи, пропозицією на ринку товару робочої сили; зайнятістю в трудовому процесі на конкретному робочому місці.
Зовнішній ринок праці – це система соціально-трудових відносин між роботодавцями і "найманими" працівниками в масштабі країни, регіону, галузі. Він передбачає первинний розподіл працівників за сферами застосування праці і їх рух між підприємствами. Зовнішній ринок праці в значною мірою реалізується через текучість кадрів, він забезпечує рух працівників з одних підприємств на інші і породжує безробіття.
Роблячи другий крок, П. Дерінгер і М. Піоре вводять концепцію подвійного ринку праці, виділяючи його "первинний" і "вторинний" сегменти і описуючи їх таким чином: "Робочі місця на первинному ринку володіють принаймні декількома з перерахованих характеристик: висока зарплата, хороші умови праці, стабільна зайнятість, наявність шансів на просування, дотримання справедливості і належний процес у встановленні трудових правил. Робочі місця на вторинному ринку, як правило, приносять низький рівень заробітної плати і супутніх пільг, погані умови праці, високу текучість кадрів, слабкі шанси на просування і, часто, свавільне і мінливе ставлення начальства. Спостережувані відмінності між зайнятими в двох секторах багато в чому паралельні відмінностям між робочими місцями: для зайнятих у вторинному секторі в порівнянні з працівниками первинного сектора характерні підвищена текучість, часті запізнення і прогули, непокора адміністрації і дрібна крадіжка".
Таблиця 1.
Основні особливості первинного і вторинного ринків праці [14]
Особливості | Первинний ринок праці | Вторинний ринок праці
1 | 2 | 3
1 . Рівень оплати праці | Високий | Низький
2. Найважливіші зарплатоутворюючі чинники | Посада, стаж, кваліфікація, міра відповідальності | Виробіток, дисциплінованість
3. Специфіка форм заробітної плати | Висока частка одноразових виплат, індивідуальний характер оплати праці | Провідна роль основної заробітної плати, колективна форма оплати праці
4. Зміст праці | Творчий, висококваліфікований | Виконавча, рутинна праця
Продовження таблиці 1.1
1 | 2 | 3
5. Умови праці | Хороші | Погані
6. Ступінь відповідальності за кінцеві результати виробництва | Високі | Низькі
7. Підтримка з боку профспілок | Велика | Мала
8. Характер зайнятості | Стабільний | Переривчастий
9. Особливості робочого часу | Нормальна або ненормована тривалість ро-бочого дня, тижня, року | Неповні робочий день, тиждень, сезонна і тимчасова робота
10. Тривалість трудових контрактів | Довгострокова | Короткострокова
11. Розвиненість нормування праці | Низька | Висока
12. Доступ і робота із зовні | Складний | Простий
13. Частка жінок, молоді, людей передпенсійного віку, інших осіб, що потребують особливого соціального захисту | Низька | Висока
14. Ступінь соціальної захищеності | Висока | Низька
15 Об'єм вкладень в освіту і професійну підготовку | Великий | Малий
16. Можливість просування по службі | Велика | Мала
17. Ступінь участі в управлінні виробництвом | Велика | Мала
Отже, групи, зайняті в первинних секторах ринку праці, мають немало переваг. Серед них, крім приведених вище, слід зазначити: різноманітні премії, доплати і форми участі в прибутках; установлені підприємством позавиробничі пільги (надання житла, продуктів і послуг); зручні години і дні роботи; стовідсоткова оплата лікарняних листів і відпусток; гарантоване пенсійне забезпечення; навчання і перекваліфікація за рахунок підприємства (зокрема і в робочий час); професійне і кар'єрне просування всередині підприємства, заняття більш високооплачуваних і престижних постів; членство в професійних союзах, в підвідомчих підприємству асоціаціях і клубах [14].
У абсолютно іншому становищі перебувають депривілейовані групи, що потрапляють у вторинні сегменти ринку праці. Часто вони позбавлені багатьох (а іноді і всіх) перерахованих вище прав. Ці групи чекає проста і короткочасна підготовка, найчастіше безпосередньо на робочих місцях. На них прагнуть всіляко економити,