Таким чином, ми маємо справу зі стратифікацією зайнятих, при якій одні групи опиняються в кращій позиції, ніж інші за цілим набором показників. Причому справа не зводиться до простого поділу працівників розумової і фізичної праці; розмежувальні лінії можуть протягуватися і через всі соціально-професійні групи.

Нині поширеною є вторинна зайнятість, тобто робота більш як на одному місці (рис. 1.2). Все більшого поширення в світі вона набуває серед молоді. Зокрема, за даними обстеження Бюро статистики праці США, на початку 90-х років в країні в умовах вторинної зайнятості працювало біля третини населення. Така форма реалізації трудової активності забезпечує можливість більших заробітків, підвищує шанси збереження роботи навіть в умовах скорочення обсягів виробництва, нарешті, дозволяє здійснювати пошук ліпшої роботи без втрати статусу зайнятості.

Рис. 1.. Сегментація українського ринку праці за ознакою додатковості роботи, 2004 рік [20]

В умовах відносно короткого робочого тижня (особливо, коли на одному робочому місці скорочений режим) вторинна зайнятість не обов'язково призводить до перевантаження.

В Україні основна частина сектору вторинної зайнятості є незареєстрованою. Відповідно реальна частка цього сектору в національному ринку праці (за ознакою і пропозиції робочої сили, і попиту на неї, і зайнятості) є вищою, ніж це віддзеркалює офіційна статистика.

Переважну частину працюючих на умовах додаткової (вторинної) зайнятості в Україні становлять самозайняті (65,5%) та безкоштовно працюючі члени сім'ї (25,4%). Серед галузей виділяється особисте підсобне сільське господарство (85,5%). Таким чином, фактично попиту на найману робочу силу на умовах вторинної зайнятості в Україні (принаймні в зареєстрованому секторі) не спостерігається. Але пропозиція робочої сили на таких умовах є значно ширшою. Так, в 1999 році 26,6% населення, яке шукало роботу (в тому числі 27,1% на міському ринку праці), було орієнтоване саме на вторинну зайнятість [18, 92].

Таким чином, важливою характеристикою структури ринку праці, що визначає поділ робочих місць і працівників на відносно сталі сектори, є його сегментація. Ці сектори обмежують мобільність робочої сили. Розрізняють первинні і вторинні ринки праці.

Первинний ринок праці формується найбільш привабливими видами робіт, тобто такими, що забезпечують стабільність зайнятості, високий рівень оплати, можливості професійного росту. Вторинний ринок праці, навпаки – роботами, де немає гарантії зайнятості, низький рівень оплати, обмежені перспективи професійного росту. Різниця між первинним і вторинним ринками зумовлена насамперед розходженнями в кваліфікації працівників, технічному та організаційному рівнях підприємств; істотну роль відіграє також дискримінація за статтю, віком, за соціальним станом та іншими ознаками.

Розділ 2. Аналіз стану вторинного ринку праці в Україні

2.1. Загальна характеристика стану ринку праці в Україні

Жодна розвинута країна не відчуває серйозних проблем дефіциту працівників. Навпаки, скрізь спостерігається певний рівень безробіття. І в той самий час постійно є вакантні робочі місця, включаючи і привабливі та перспективні на первинному ринку праці. Наявність цих вакансій пов'язана не з відсутністю претендентів, а з невідповідною вимогам якістю пропонованою робочої сили, нестачею досвіду, освіти, ділових якостей, комунікабельності тощо.

Основні показники стану ринку праці України за 1995-2001 рр. наведені у табл. 2.1 [15, 95].

Таблиця 2.

Ринок праці у 1995-2001 рр.

Показник | 1995 | 1996 | 1997 | 1998 | 1999 | 2000 | 2001

1. Все населення України, тис. осіб | 51500,0 | 51100,0 | 51100,0 | 50106,0 | 49654,0 | 49291,0 | 48970

2. Трудові ресурси України, тис. осіб | 30146,0 | 29950,0 | 29800,0 | 29918,0 | 29918,0 | 29961,0 | 29900

3. Працездатне насе-ле-ння працездатного віку, тис. осіб | 27612,0 | 27392,0 | 27208,0 | 27392,0 | 27361,0 | 27426 | 27400

4. Загалом зайнято, тис. осіб | 23726,0 | 23232,0 | 22598,0 | 22349,0 | 21824,0 | 21269 | 21300

% до п. 3 | 85,9 | 84,8 | 83,0 | 81,8 | 79,8 | 77,5 | 77,7

4.1. Зайнято в галузях економіки, тис. осіб | 21962,0 | 20868,0 | 19835,0 | 19415,0 | 18790,0 | 18063 | 17800

% до п. 4 | 92,6 | 89,8 | 87,8 | 86,8 | 86,1 | 84,9 | 83,6

4.2. Індивідуальна тру-дова діяльність, тис. осіб | 1764,0 | 2364,0 | 2763,0 | 2934,0 | 3034,0 | 3205 | 3500

5. Безробіття, тис. осіб | 127,0 | 351,0 | 637,0 | 1,0637,0 | 1175,0 | 1155,0 | 1008

6. Рівень безробіття (% від працездатного населення | 0,5 | 1,3 | 2,3 | 3,7 | 4,3 | 4,2 | 3,7

працездатного віку)

7. Рівень безробіття за методологією МОП | 5,6 | 7,6 | 8,9 | 11,3 | 11,9 | 11,7 | 11,5

Кількість зайнятого населення України в загальній кількості працездатного населення працездатного віку протягом 1995-2001 рр. мало тенденцію до зменшення (відповідно від 85,9 до 77,7%). Така сама тенденція спостерігається і по зайнятих у галузях економіки (від 92,6 до 83,6%). Зросла вдвічі кількість населення, що займається індивідуальною трудовою діяльністю. Рівень безробіття, наведений у табл. 2.1, через рівень зареєстрованого безробіття (п. 6) та через рівень фактичного безробіття, визначений за методологією Міжнародної організації праці (п. 7). Особливо різке зростання безробіття відзначається за 1995-1999 рр. З 2000 р. рівень безробіття дещо зменшився, що пояснюється деяким покращанням розвитку економіки. Фахівці пояснюють цей факт і скороченням обсягу неповної зайнятості. Збільшилась кількість відпрацьованого часу з боку вже зайнятих працівників. Створення нових робочих місць не стало чинником скорочення безробіття [15, 55]. Рівень безробіття серед