Статус

Працівник промисловості | 56 | 9 | 14 | 9 | 15 | 9 | 70 | 6

Робітник сільського господарства | 56 | 7 | 10 | 9 | 13 | 5 | 74 | 8

Робітник сфери послуг | 56 | 8 | 12 | 13 | 17 | 7 | 70 | 5

Робітник бюджетної сфери | 63 | 9 | 12 | 7 | 12 | 9 | 73 | 6

Менше половини респондентів (48%) використовують у процесі своєї роботи отримані знання значною мірою; 18% використовують знання або незначною мірою, або дуже мало; 14% вказали, що здобуті знання вони не можуть використати в процесі роботи. У більшості всіх респондентів рівень кваліфікації відповідає вимогам роботи – на це вказало 54% всіх опитуваних. У невеликої частини респондентів (5%) кваліфікація нижча за необхідний рівень і в 6% вона значно вища. Не відповідає рівень кваліфікації вимогам роботи в 11% респондентів. Серед професійних груп працюючих відповідність кваліфікації і роботи відзначили 70-74%. Найбільшою мірою кваліфікація відповідає роботі у робітників сільського господарства і бюджетної сфери [20, 14].

Можна зробити висновки, що в Україні існує проблема невідповідності між рівнем знань, кваліфікацією і обраною роботою. Майже у 30% працюючих здобуті знання і кваліфікація не відповідають роботі.

Характерною ознакою сучасної професійної підготовки та професійної діяльності є моральне старіння знань, отриманих у процесі навчання. Це приводить до необхідності періодично оновлювати знання, проходити підвищення кваліфікації та перепідготовку. Значне коло респондентів схиляється до думки, що через 5 років їм потрібно буде отримувати нові професії – 38% (табл. 2.9). Особливо цієї думки дотримуються респонденти з вищою і незакінченою вищою освітою – 49%, а за статусом – студенти (66%) та робітники бюджетної сфери (49%).

Таблиця 2.

Оцінка ймовірності того, що респондентам знадобиться отримати нові професійні знання у наступні 5 років, % |

Дуже ймовірно | Ймовірно | Не дуже ймовірно | Мало ймовірно | Не ймовірно

Всі респонденти | 13 | 25 | 16 | 25 | 21

Стать

Чоловіки | 10 | 23 | 18 | 28 | 21

Жінки | 13 | 25 | 16 | 24 | 21

Освіта

Вища і незакінчена вища | 20 | 29 | 15 | 22 | 12

Середня спеціальна | 10 | 25 | 18 | 27 | 20

Середня загальна | 10 | 20 | 18 | 26 | 26

Неповна середня і початкова | 4 | 7 | 10 | 19 | 60

Статус

Працівник промисловості | 14 | 26 | 20 | 28 | 12

Робітник сільського господарства | 10 | 21 | 20 | 28 | 21

Студент | 31 | 35 | 18 | 10 | 2

Робітник сфери послуг | 14 | 30 | 16 | 28 | 12

Безробітний | 17 | 27 | 16 | 27 | 13

Робітник бюджетної сфери | 14 | 35 | 14 | 25 | 12

Жінка у відпустці по догляду за дитиною | 11 | 24 | 19 | 36 | 10

2.2. Аналіз вторинного ринку праці в Україні

Додаткову зайнятість не можна зарахувати до нових явищ української дійсності. У дореформеній економіці цей соціальний феномен також був звичним явищем, що пояснювалося трудодефіцитністю багатьох її секторів і галузей. Але масштаби додаткової зайнятості не були такі значні. Так, за даними обстеження міського населення в 1984 р. лише 8% працюючого населення мали додаткову роботу. Оскільки розмір дефіциту кадрів дореформеної економіки оцінювався в 8-10%, такий рівень додаткової зайнятості вважався цілком природним. Традиційними сферами застосування праці для працівників, що мають додаткову роботу, були освіта і охорона (для сумісників) здоров'я, будівельні роботи в сільській місцевості (для так званих "шабашників").

У сучасних умовах при рівні зареєстрованого безробіття в 2-3% і рівні реального – в 10-12% частка зайнятого населення, що має додаткову роботу складає приблизно 20%. Такий рівень вторинної зайнятості населення для країн з ринковою економікою представляється надзвичайно високим. Досить сказати, що в країнах Європейського союзу аналогічний показник не перевищує 3%, а в США 5% [32]. Можна вважати, що в наших умовах сфера зайнятості характеризується підвищеним попитом на працю в одних сегментах і пониженим – в інших сегментах ринку праці. Основні професійні групи працюючого населення, зайняті у вторинному сегменті ринку праці, представлені табл. 2.10.

Таблиця 2.

Професійно-кваліфікаційна структура працівників
по основному і додатковому місцю роботи % [29]

Професійно-кваліфікаційна група | Місце роботи

основне | додаткове

Керівники вищої і середньої ланки | 10,1 | 4,5

Фахівці з вищою освітою | 32,9 | 54,5

Фахівці з середньою освітою і службовці | 18,9 | 18,3

Робітники промисловості | 23,0 | 13,7

Інші робітники | 11,3 | 9,0

Некваліфіковані робітники | 3,8 | 0

Практично не мають додаткової роботи тільки некваліфіковані робітники і різноробочі. Але було б помилково вважати, що у вторинному сегменті ринку праці підвищений попит на працю переважно високої кваліфікації.

Знайти додаткову роботу у формі сумісниці по основній професії вдавалося 57,1% опитаних, 25,9% працювали по інших професіях, 7,1% були зайняті різними некваліфікованими і сезонними роботами, 12,5% надавали різні послуги, 6,2% мали інші форми додаткової роботи.

Можливість знайти додаткову роботу в тій або іншій формі тісно пов'язана з галузевою приналежністю основної професії працівника, а також з наявністю у нього інших трудових професій. Тим, хто має основну професію з числа "крізних", найлегше знайти сумісницю саме по ній. Зокрема, для службовців