4. Ринкова рівновага в умовах недосконалої конкурен-ції.

Інша ситуація у взаємодії попиту і пропозиції, принципах конкурентної поведінки виникає в умовах панування монополій (чи олігополій), або за недосконалої конкуренції. Ціна на такому ринку також залежить від обсягів випуску продукції, причому ця залежність обернено пропорційна. Монополіст встановлює вищу ціну на свої товари і випускає їх менше, ніж фірми за умов дос-коналої конкуренції. Внаслідок цього рівність граничного дохо-ду і граничних витрат для монополії (або олігополії) настає рані-ше, ніж для конкурентної фірми. Тому загальним принципом по-ведінки на ринку вже не є вибір рівня виробництва, за якого отриманий від додатково випущеного товару дохід дорівнював би приросту витрат на його виробництво.

В умовах панування монополій ціна пропозиції виражає взаємозв'язок між рухом ціни, ціни виробництва і монопольної ціни виробництва, в основі яких лежать окремі аспекти дії зако-ну вартості, закону попиту і пропозиції та закону монополізації виробництва й обміну. Коли переважають ціни пропозиції, з'являються додаткові стимули до розширення обсягів виробництва, а в монополізовані сфери ринку намагаються проникнути кон-куренти. Це призводить до погіршення умов пропозиції товарів, що спричиняє зниження цін і скорочення масштабів виробниц-тва певних видів товарів.

Якщо ринкові ціни встановлюються на рівні цін попиту, круп-ні компанії намагаються знизити обсяги завантаження виробни-чих потужностей, формувати попит, регулювати співвідношення попиту і пропозиції (через маркетингову діяльність, використан-ня контрактної форми тощо), прагнуть не допустити значного перевищення цінами попиту.

Виходячи з негативного впливу монополій на механізм рин-кової рівноваги, навіть представники неокласичного напряму по-літичної економії вважають за доцільне втручання держави у мо-нополізовані галузі економіки. У таких галузях держава повинна контролювати процес ціноутворення, а інколи навіть проводити 'їх націоналізацію та встановлювати тарифи відповідно до гра-ничних витрат;

Серед західних економістів значного поширення набула ідея про невідповідність ринкового механізму так званим "суспільним благам", якими є дороги, мости, канали тощо. Це пояснюється тим, що користування цими благами дуже важко обмежити запровад-женням безпосередньої плати. У розвинутих країнах світу уряди різ-ними способами регулюють ринки: через механізм оподаткування, надання субсидій, встановлення контролю за цінами та ін. Розгля-немо зміни у ринковому механізмі при встановленні державою мак-симальної ціни, нижчої від ціни рівновага. Саме так вчинив уряд, США у 1974—1975 рр., коли зросли світові ціни на нафту. Але на внутрішньому ринку була встановлена нижча ціна (рис. 6).

Рис.6. Графік зміни цін за їх контролю з боку держави.

Р0 і К0 — ціни рівноваги на бензин. Уряд встановлює нижчу від рівновага ціну, вище якої продавці не мають права реалізову-вати бензин. Це максимальна ціна — Рмакс. Внаслідок цього ви-робники менше вироблятимуть бензину, і пропозиція станови-тиме К1. Водночас зросте попит, тому виникне дефіцит. Його обсяг становитиме К2 – К1. Цей попит може виявитися у формі черг, обмежень, нормувань поставок, зростанні попиту на інші товари. За цих умов виробники будуть у невигідній ситуації, а виграють окремі категорії споживачів (оскільки не всі бажаючі зможуть придбати бензин).

Водночас встановлення нижчих цін (від ціни рівноваги) не-рідко є соціальне справедливим заходом, який дає змогу людям з низькими доходами придбати певні види життєво необхідних то-варів і послуг. Типовий приклад ринку, який потребує держав-ного регулювання, — ринок житла, зокрема регулювання квар-тирної плати. Побічними негативними наслідками такого регу-лювання може бути поява нових державних установ і відповідно-го штату працівників, які регламентують чергу на отримання жит-ла, виникнення "чорного" ринку. Оптимальним шляхом розв'язання цієї проблеми є дотації держави для розширення жит-лового будівництва у формі пільгових кредитів.

Державне регулювання цін доцільне і в тому разі, коли ціна рівноваги надто низька. Така ситуація, зокрема, виникає в сіль-ському господарстві. Це зумовлено насамперед особливостями ціноутворення у цій сфері. Тут формування суспільне необхід-них витрат відбувається відповідно не до середніх (як у промис-ловості) витрат, а до найгірших, граничних, які мають місце на гірших за якістю ділянках землі. Інакше ціна рівноваги не забез-печить дохід товаровиробникам на таких ділянках землі. Причи-ною державного регулювання цін у сільському господарстві є та-кож потреба стимулювання такого обсягу виробництва продо-вольства, щоб країна змогла цілком забезпечити себе, що є озна-кою економічної безпеки. Внаслідок такого регулювання утво-рюється надлишок сільськогосподарської продукції, який країна може спробувати продати на світових ринках за демпінговими (заниженими) цінами. Паралельно з цим держава захищає своє сільське господарство за допомогою високого мита.

Слід зазначити, що непрямі податки зумовлюють зростання ціни рівноваги, зниження обсягу реалізації товарів та послуг, і ці податки в умовах вільної конкуренції розподіляються між вироб-никами і споживачами. Крупні монополії мають можливість перекладати їх на споживачів.

Виходячи з реалій, неправомірно заперечувати необхідність державного втручання у процес ціноутворення, доцільність пев-ного перерозподілу національного доходу на користь найбідні-ших верств населення. Тому необгрунтованим є висновок класичної школи політичної економії про те, що будь-який перероз-поділ порівняно з ринковою рівновагою призводить до зростан-ня сукупних витрат. Справедливішим є твердження англійського економіста А.Пігу, що трансферт доходу від багатих до бідних збільшить сукупний добробут, оскільки сума задоволення остан-ніх зростає більше, ніж зменшується сума задоволення перших.

Крім того, практика розвитку передових країн світу засвід-чила, що ринкова економіка неспроможна досягти загальної рів-новаги (тобто одночасної рівноваги на всіх ринках і в усьому господарстві) без державного регулювання. На інших позиціях перебував автор теорії загальної рівноваги Л.Вальрас. Цю теорію у модернізованому вигляді й нині вважають ядром політичної економії, а американський економіст Й.Шумпетер назвав її "свя-щенним писанням"