В цьому випадку умова максимізації прибутку буде:

Як видно, умова оптимуму для другого підприємства не змінюється в порівнянні з тим, коли воно діяло незалежно. Це пояснюється тим, що величина негативного зовнішнього ефекту визначається тільки першим підприємством; друге підприємство позбавлене можливості яким-небудь чином вплинути на цей процес [18].

Проте перше підприємство, максимізувавши загальний прибуток, повинно тепер враховувати і ту втрата, яку воно наносить другому підприємству, оскільки ця втрата знижує загальний прибуток. Тому умова оптимуму для першого підприємства зміниться – воно тепер враховує зовнішній ефект.

З умови (13.13) одержуємо:

Негативний зовнішній ефект

за визначенням. Тому якщо перед p2 стоїть "мінус", то в результаті виходить "плюс". Узявши

по модулю, ми повинні перед p2 поставити "плюс".

Граничні зовнішні витрати ––

це скорочення випуску меду в результаті збільшення виробництва риби на 1 одиницю, оцінене за ринковою ціною одиниці меду. MEC ми визначаємо тут як альтернативні витрати: скільки грошей втратить друге підприємство при збільшенні першим підприємством об'єму випуску на 1 одиницю.

Сума внутрішніх і зовнішніх граничних витрат складає суспільні граничні витрати діяльності першого підприємства – MSC1. Отже, тепер в точці оптимуму у першого підприємства: p1 = MSC1, а не p1 = MC1 як було до інтерналізації зовнішнього ефекту.

А у другого підприємства все залишається як і раніше, тому що воно не створює зовнішній ефект:

З рівняння MC1 + MEC = MSC1 легко побачити, що MC1 < MSC1 y1 на величину зовнішніх граничних витрат при кожному об'ємі випуску. Тому якщо ринкова ціна p1 рівна внутрішнім граничним витратам MC1, то вона буде менше суспільних граничних витрат MSC1 при даному об'ємі випуску: p1 < MSC1. Таким чином, за ситуації, коли перше підприємство не компенсує зовнішніх граничних витрат, об'єми його виробництва не є ефективними з погляду економіки в цілому. Перше підприємство виробляє надмірну кількість копченої риби: втрати від зниження збору меду перевищують дохід від кожного додаткового кілограма риби].

Якщо перше підприємство буде вимушено враховувати повні суспільні витрати, оптимальний об'єм випуску риби вибиратиметься з умови p1 = MSC1, тобто знизиться.

На практиці не існує ринкового механізму, який стимулював би виробників негативних зовнішніх ефектів враховувати втрати інших виробників або споживачів, що викликаються ними, в процесі прийняття рішень. Аналогічно, виробники позитивних зовнішніх ефектів не мають ані найменшого шансу на отримання компенсації від тих, хто одержує додаткову вигоду. Механізм абсолютно конкурентного ринку забезпечує перевиробництво негативних зовнішніх ефектів і недовироблення позитивних. Недосконалість ринкового механізму викликає необхідність пошуку шляхів їх подолання, перш за все, за рахунок втручання держави.

Одним з можливих способів втручання держави є введення спеціальних коригуючих податків, які стимулювали б виробників або споживачів інтерналізувати зовнішні ефекти. За ім'ям автора – економіста А.Пігу, що вперше запропонував такий механізм, – подібні податки одержали назву пігувіанських.

Основна ідея оподаткування полягає в тому, щоб виробники негативних зовнішніх ефектів платили податок у розмірі різниці між граничними суспільними і граничними приватними витратами за кожну вироблювану ними одиницю продукції. Тим самим, вибираючи рівень випуску, виробник братиме до уваги не внутрішні граничні витрати, а й граничні суспільні витрати, і його рішення буде оптимальним з погляду суспільства [18, 274].

Повернемося до прикладу з двома підприємствами, що виробляють копчену рибу і мед. Припустимо, що держава вводить податок на одиницю продукції, вироблюваної першим підприємством, у розмірі:

де t – ставка податку на кілограм копченої риби. Тоді прибуток першого підприємства складе:

Умова максимізації прибутку першого порядку в цьому випадку:

З цього рівняння визначимо, чому рівна ціна p1:

Таким чином, використання пігувіанських податків приводить до такого ж результату, як і інтерналізація зовнішнього ефекту шляхом об'єднання підприємств, забезпечуючи економічну ефективність.

Реалізація механізму оподаткування Пігу стикається на практиці з проблемою визначення "правильної" величини податкової ставки. Для того, щоб точно визначити розмір зовнішніх граничних витрат необхідно або мати інформацію про виробничі можливості і функції витрат виробників, або запрошувати інформацію у "постраждалих" про величину їх втрат. І в тому, і в іншому випадку велика вірогідність цілеспрямованого спотворення інформації: завищення величини втрат зі сторони "потерпілих" і заниження величини власних граничних витрат з боку виробників зовнішнього ефекту.

2.3. Теорема Коуза

Англійським економістом Р. Коузом був запропонований новий підхід до проблеми врегулювання негативних зовнішніх ефектів без участі держави, в основу якого покладені права власності. Р. Коуз вважав, що у деяких випадках ринок може самостійно справитись з проблемами зовнішніх ефектів. Він стверджував, що коли приватні сторони мають можливість прийти до згоди і не несуть надмірних додаткових витрат з розподілу ресурсів, то вони здатні укласти взаємовигідну угоду і досягти ефективного результату. Це твердження одержало назву теореми Коуза [11, 394].

Але для вирішення проблеми потрібно визначити права власності на ресурси і можливість вільного обміну ними правами. Якщо, наприклад, фермер або риболовецька артіль, які потерпіли від забруднення озера, є його власниками, закон стоїть на варті прав приватної власності. Тому вони можуть у судовому порядку вимагати заборони діяльності фірми, яка створює зовнішній ефект. Фірма – забруднювач, перед якою постає перспектива закриття, буде прагнути вступити у переговори. У цьому випадку сторони можуть досягти домовленості і без втручання суду. Фірма може запропонувати фермерам і рибалкам компенсацію за завдані збитки або погодитись сплачувати певну суму за можливість скидати в