б) населення, старше і молодше від працездатного віку, яке зайняте в трудовій діяльності.

Трудові ресурси можна класифікувати за такими ознаками:

Рисунок 2.2 Ознаки класифікації трудових ресурсів.

Сучасна система міжнародної класифікації трудових ресурсів ґрунтується на розгляді економічно активного та неактивного населення (рис. 2.3.).

Рисунок 2.3 Класифікація трудових ресурсів на розгляді економічно активного та неактивного населення.

Економічно активне населення – це частина населення, яке забезпечує пропозицію робочої сили для виробництва товарів і послуг. Загальна чисельність економічно активного населення включає зайнятих і безробітних.[3].

Для того, щоб визначити економічно активне населення, розглядається його рівень:

Реа =dеа /Чн (2.1)

де:

Реа – рівень економічно активного населення;

dеа – частка чисельності економічно активного населення;

Чн – загальна чисельність населення.

Економічно неактивне населення – це населення, яке не входить в склад робочої сили, включаючи осіб молодшого віку, встановленого для заміру економічно активного населення. Чисельність економічно неактивного населення вимірюється відношенням до певного періоду та включає такі категорії:

- учні і студенти, слухачі і курсанти денної форми навчання (включаючи денні аспірантури і докторантуру);

- особи, які отримують пенсію по старості і на пільгових умовах, а також особи , які отримують пенсію в разі втрати годувальника при досягненні ними пенсійного віку;

- особи, які отримують пенсію по інвалідності;

- особи, які займаються домашнім господарством, доглядом за дітьми, хворими;

- особи, які втратили надію найти роботу, тобто ті, хто припинив пошуки роботи, але які можуть і готові працювати;

- особи, які не бажають працювати (не бачать потреби в праці) незалежно від джерела доходу.

Слід відмітити, що в Україні сумарні потенційні можливості трудових ресурсів досить значні, але недоліком є їх слабке використання на практиці.

В системі трудових ресурсів особливе місце відводиться трудовому потенціалу.

Трудовий потенціал – це інтегральна оцінка кількісних і якісних характеристик економічно активного населення.

Розрізняють трудовий потенціал: людини, підприємства, території, суспільства.

Трудовий потенціал людини включає: здоров’я, освіту, професіоналізм, творчий потенціал, активність, ресурси робочого часу, організованість.

Розрізняють реальні (які вже працюють) і потенційні ( які будуть залучені до праці в перспективі ) трудові ресурси.

Трудові ресурси підприємства являють собою сукупність постійних працівників, що отримали необхідну професійну підготовку та (або ) мають досвід практичної діяльності. Розрізняють промисловий та непромисловий персонал.[4].

До промислово – виробничого персоналу – відносять працівників основних, допоміжних та обслуговуючих виробництв, науково – дослідних підрозділів та лабораторій, заводоуправління, складів, охорони – тобто всіх зайнятих у виробництві або його безпосередньому обслуговуванні.

До групи непромислового персоналу входять працівники структур, які хоч і перебувають на балансі підприємства, але не зв’язані безпосередньо з процесами промислового виробництва : житлово – комунальне господарство, дитячі садки та ясла, амбулаторії, навчальні заклади тощо.

Такий розподіл персоналу підприємства на дві групи необхідний для розрахунків заробітної плати, узгодження трудових показників з вимірниками результатів виробничої діяльності ( для визначення продуктивності праці береться, як правило, чисельність тільки промислово – виробничого персоналу ).

Згідно з характером функцій, що виконуються, персонал підприємства поділяється здебільшого на чотири категорії : керівники, спеціалісти, службовці, робітники.

Керівники – це фахівці, що займають керівні посади, приймають рішення і несуть за них відповідальність в силу високого рівня наукової і освітньої підготовленості.

Спеціалісти – це працівники, які виконують інженерно - технічні, економічні, фінансові та інші функції ( маркетологи, інженери, юристи тощо ).

Службовці – здійснюють підготовку та оформлення документації, облік та контроль, господарське обслуговування ( технічну роботу ). Наприклад: обліковці, креслярі, архіваріуси, секретарі.

Робітники безпосередньо зайняті у виробничій сфері для створення матеріальних цінностей. Розрізняють робітників основного і допоміжного виробництва.

Робітники основного виробництва – це ті, що безпосередньо беруть участь у процесі створення продукції.

Робітники допоміжного виробництва – ті, що виконують функції обслуговування основного виробництва. Поступово з розвитком виробництва чіткі межі між основними та допоміжними робітниками зникають, а роль останніх ( зокрема наладчиків, механіків ) зростає.

Трудові ресурси кваліфікуються також за професіями та спеціальностями.

Професія – це вид трудової діяльності, виконання якої потребує відповідного комплексу спеціальних знань та практичних навичок.

Спеціальність – це більш або менш вузький різновид трудової діяльності в межах професії.

Можливість виконувати роботу певного рівня складності визначається кваліфікацією – сукупністю спеціальних знань та практичних навичок, що визначають ступінь підготовленості до виконання професійних функцій зумовленої складності.[10].

За рівнем кваліфікації трудові ресурси поділяються на: висококваліфікованих, кваліфікованих, малокваліфікованих, некваліфікованих. У свою чергу, рівень кваліфікації визначається за допомогою характеристик тарифно – кваліфікаційних довідників. Для оплати праці різної кваліфікації користуються „ Єдиною тарифною сіткою”. Розрізняють і оцінюють кваліфікацію робочого місця і виконавця.

На формування структури кадрів підприємства впливають різні фактори:

зростання попиту на кваліфіковані трудові ресурси;

інтенсивний перерозподіл в інформаційну сферу;

реформування системи підготовки кадрів;

зростання безробіття і необхідність перекваліфікації.

Оцінка рівня трудових ресурсів здійснюється за такою системою показників:

- плинність кадрів;

стабільність (стаж ) роботи;

- відповідність кваліфікації складності робіт;

- співвідношення чисельності окремих категорій.

Класифікація трудових ресурсів зображена на рис.2.4.

Рисунок 2.4 Класифікація трудових ресурсів.

2.3. Основні фактори впливу на ефективність використання трудового потенціалу

Населення впливає на економіку через свою економічно активну частину – загальну чисельність зайнятого в суспільному виробництві населення, його статево – вікову, освітню, професійно – кваліфікаційну структуру та територіальну організацію.

Чисельність та динаміка трудових ресурсів справляють певний вплив на характер розвитку виробництв та економіку, скорочення приросту трудових ресурсів, обмежує можливість екстенсивного розвитку виробництва й збільшує залежність економічного зростання від підвищення продуктивності праці на базі науково – технічного прогресу та створення високоефективного трудового