Трудовий потенціал - сукупність працездатного населення з врахуванням інтелектуального розвитку, здібностей, знань, умінь, досвіду, духовних цінностей, звичаїв, традицій, переконань та патріотизму. Поняття „трудовий потенціал” ширше, ніж трудові ресурси, тому що воно характеризується не тільки загальною чисельністю індивідів, а й включає сукупність різних якостей людей, що визначають працездатність. По – перше, якість пов’язана із здібностями і бажанням до праці, станом здоров’я, типом нервової системи, тобто всіма якостями, що відображають фізичний й психологічний потенціал. По-друге, це обсяг загальних та спеціальних знань людини, її трудових навичок та умінь, здатність до певного виду діяльності. По – третє, враховується рівень свідомості, відповідальності, інтересів, потреб.

Трудовий потенціал – це складне структурне утворення, загальний термін особового фактора виробництва.

Формування трудового потенціалу зображено на рис.2.5.

Якісна визначеність трудового потенціалу формується в залежності від потреб виробництва, кон’юнктури ринку праці, системи соціально – економічних відносин. Україна завжди відзначалася високою якість трудового потенціалу з точки зору професійно – освітнього, кваліфікаційного та інтелектуального рівня робочої сили. В нових економічних умовах у зв’язку з вивільненням та трансформуванням надлишку висококваліфікованої робочої сили відбуваються стихійні явища, що ведуть до якісних змін у структурі трудових ресурсів. Управління ефективним використанням трудового потенціалу повинно виходити з оцінки його якості та забезпечувати її покращення.[5].

Необхідно відмітити, що демографічна ситуація, що склалася в Україні, набуває критичного стану. Довготривале уповільнення темпів загального приросту населення, зниження за останні 30 років коефіцієнта народжуваності на 40% та зростання коефіцієнта смертності на 87% призвели до того, що вперше в історії країни в 1991 році почався процес депопуляції, за якого кількість померлих почала перевищувати число народжуваних.

Чисельність населення нашої країни скоротилася з 51,8млн.чол. у 1989році до 48,4млн.чол. на кінець 2001року, при цьому 92%загального зменшення складають сільські жителі. Демографічна ситуація в Україні набула критичного стану і має багато ознак. Головна з них – погіршення умов відтворення сім’ї як первинного елементу формування трудового потенціалу і як найважливішого соціального інституту нашого суспільства.

Нині Україна входить в число країн з найвищою народжуваністю поряд з Іспанією, Італією, Німеччиною, Росією. Рівень народжуваності в цих країнах низький, а дитяча смертність у два рази вища, ніж в Японії та Швеції; в 1,5 рази вища, ніж у США.

Не менш важливим чинником, що спричиняє кризовий стан демографічного розвитку країни, є стрімке зростання рівня смертності.

Також, необхідно відмітити, що підвищення освітнього та культурного рівня працівників, їх професійної компетентності є не тільки важливим резервом удосконалення системи управління трудовими ресурсами, а й одним із вирішальних факторів успішного вирішення багатьох соціальних та економічних проблем.

Розвиток науки і техніки, ринкової економіки вимагають зовсім іншого професійно – кваліфікаційного рівня трудових ресурсів. Зростає потреба в кваліфікованих працівниках, які мають високий загальноосвітній рівень, широко профільну професійну підготовку, спроможні швидко оволодіти новими технологіями, орієнтуватись у виробництві, яке динамічно змінюється, готові до постійного вдосконалення своїх знань і вмінь, конкурентоспроможних на ринку праці.[11].

Високий рівень кваліфікації працівників супроводжується зростанням продуктивності праці, сприяє підвищенню якості роботи. Кваліфікований працівник характеризується більшою мобільністю на ринку праці і є більш конкурентоспроможний.

Сучасне виробництво не може працювати без високого загальноосвітнього і технічного рівня персоналу.

Високий рівень професійної освіти є передумовою професійного і підприємницького успіху людини та засобу її соціального захисту від стихійного коливання попиту на ринку праці. Підготовка кадрів, особливо молоді, що досягає працездатного віку, а також перепідготовка звільнених робітників стають невід’ємним елементом соціального захисту населення, надають кожному громадянину реальну можливість до самозахисту в ринкових умовах.

Досвід країн з розвинутою економікою свідчить, що в період структурних змін в економіці питання професійного навчання набувають особливого значення і постійно перебувають під увагою держави та громадськості.

У нашій державі багато зроблено для формування та ефективного функціонування системи освіти, професійної підготовки та професійної орієнтації.[3].

Рисунок 2.5 Фактори, що впливають на трудовий потенціал.

Важливим фактором ефективного використання трудових ресурсів є соціальна політика. Це комплекс соціально – економічних заходів держави, місцевих органів влади, підприємств, організацій, спрямованих на захист населення від безробіття, підвищення цін, знецінення трудових заощаджень. Вона забезпечує достойний рівень життя, який виражається в певній кількості та якості споживчих благ і послуг, починаючи з „первинних”, що задовольняють потреби працівників в їжі, одязі, засобах пересування, підтримці здоров’я, і закінчуючи найскладнішими потребами, які пов’язані із задоволенням духовних, моральних, естетичних запитів. Головним у соціальній політиці є обов’язок держави гарантувати законодавчо, соціально й економічно нормально для даного історичного періоду умови, які забезпечують самостійне життя, свободу вибору життєвого шляху, сфери діяльності, свободу щодо відповідальності за свої дії, за рівнем особистого благополуччя і становища в суспільстві.

В умовах ринкової економіки, правової демократичної держави соціальна політика повинна будуватись на засадах взаємної відповідальності та взаємних обов’язків обох сторін – держави й населення.

Держава в законодавчому порядку встановлює основні соціальні гарантії та механізм їх реалізації.

Соціальна політика ґрунтується на законодавчо встановлених основних соціальних гарантіях і правах громадян України, закріплених Конституцією держави.

Конституцією України гарантується право на працю, добровільний вибір професії та роду трудової діяльності, освіту та медичну допомогу.

Проблема соціального захисту населення по-різному розв’язується в межах певної суспільно – економічної формації, конкретної країни.

Система соціального захисту має бути динамічною, змінюватись відповідно до економічних, демографічних обставин, що є важливим в даний час, коли не проведення реформ може призвести до появи особливих категорій людей: знедолених. Соціальний захист має бути цілеспрямованим, призначеним конкретно для тих людей, які його найбільш потребують.

У