що залишилася - по звичайних акціях. Звичайні акції не викуповуються підприємством після якогось терміна. Підприємство викуповувати назад акції не зобов'язано за умовами, і якщо на вільному ринку ці акції перестануть кого-небудь цікавити, те вони перетворяться в нікчемні, нічого не варті папірці.
Як свідчить практика, саме інвестиції в звичайні акції є в цілому найбільше дохідними з погляду одержання дивідендів, якщо розглядати цю прибутковість не за один випадковий рік, а за ряд років. Але привабливість звичайних акцій для інвесторів обумовлена не стільки розмірами дивідендів, скільки збільшенням ринкової курсової вартості акцій або так називаним приростом капіталу.
Привілейовані акції - це акції, які за своїми характеристиками займають проміжне становище між облігаціями і звичайними акціями. З одного боку, привілейовані акції, також як і облігації, приносять інвестору фіксований прибуток і не дають йому право голосу на загальних зборах акціонерів. З іншого боку, тримач привілейованої акції є власником акціонерного товариства, тобто акціонером, і свій прибуток одержує у формі дивіденду при розподілі прибули. При цьому розподіл дивідендів по привілейованих акціях повинен відбуватися раніше, ніж по звичайних акціях, а при банкрутстві акціонерного товариства власники цих акцій мають переваги у відшкодуванні своїх втрат у порівнянні з власниками звичайних акцій. У цьому полягає привілейованість акцій.
Інвестиції в привілейовані акції менше ризиковані, ніж у звичайні. Тому дивіденди, виплачуванні на рівновеликі інвестиції в привілейовані акції, по своїй сумі менше, і іноді дуже значно, ніж середньорічний прибуток, принесений звичайними акціями.
Обидва типи акцій можуть мати дві основні форми: акція на пред'явника й іменну акцію. Акція на пред'явника означає, що ім'я її власника не фіксується в жодному документі, який має відношення до випуску, продажу і перепродажу акцій. У цьому випадку керівники акціонерного товариства не знають, хто й у яких частках є власником цінних паперів. Емісія іменних акцій означає, що при їхньому розміщенні фіксуються імена інвесторів, відбувається і реєстрація перепродажів. Емісія іменних цінних паперів дає можливість керівництву акціонерного товариства вже точно знати, хто й у яких частках володіє акціями цього товариства.
Придбана при емісії акція може бути перепродана на вторинному ринку. Цінний папір виступає на цьому ринку вже як власне інвестиційний товар, ціна якого регулюється пропозицією і попитом цього товару.
2.3. Обіг облігацій.
Облігація - це боргове зобов'язання, відповідно до котрого позичальник гарантує кредитору виплату певної суми після закінчення певного терміна і виплату щорічного прибутку у вигляді фіксованого або плаваючого відсотка.
Облігації приносять їхнім власникам прибуток у виді фіксованого відсотка від своєї номінальної вартості. Навіть якщо цей відсоток змінюється (облігації з плаваючою ставкою), ті самі зміни носять строго визначений характер. Тому облігації називаються цінним папером із фіксованим прибутком.
Облігації мають загальну (або номінальну) ціну, викупну і ринкову ціну. Номінальна ціна надрукована на самій облігації і служить у якості бази при подальших перерахунках і при нарахуванні відсотків. По викупній ціні, яка може збігатися, а може не збігатися з номінальної, що залежить від умов позики, емітент викуповує облігацію після закінчення терміну позики. Ринкова (курсова) ціна облігацій визначається виходячи з умов самої позики і ситуації, що склалася в момент реалізації на ринку облігацій.
Значення ринкової ціни облігації, виражене у відсотках до її номіналу, називається курсом облігації. Звичайно в якості номіналу облігації задається величина 100 або 1000 грошових одиниць.
Однієї з основних характеристик облігації є термін її дії (дозрівання), після закінчення якого тримач одержує вартість облігації, тобто відбувається її повне погашення.
По строку дії облігації діляться на :
- короткочасні - від року до 3 років;
-середньо тривалі - від 3 до 7 років;
-довготривалі - від 7 до 30 років;
- безстрокові - виплата відсотків робиться невизначено довго й у такий спосіб відшкодовується сума, витрачена на купівлю облігації, а інвестори одержують прибуток від наступної виплати відсотків.
Для державних і корпораційних облігацій насамперед передбачається періодична виплата прибутків у вигляді відсотків і робиться вона по купонах, (наприклад, облігації державної ощадної позики). Купон являє собою вирізний талон із надрукованої на ньому цифрою купонної ставки. Факт виплати прибутку відзначають вилученням купона з карти, що додається до облігації. У залежності від умов позики купонний прибуток може нараховуватися по кварталах, півріччям і один раз у рік.
Важливою умовою, що характеризує випуск облігацій, є його забезпечення, тобто майново - матеріальна база емітента, що забезпечує повернення вартості облігації у випадку банкрутства останнього.
Особливим видом облігацій є конвертовані. Після закінчення певного терміну ці облігації можуть бути обміняними на звичайні акції по встановленій обмінній шкалі. Це правило називається конверсійним привілеєм.
Купляючи конвертовані облігації, інвестор переслідує дві мети: забезпечити безпеку вкладень і стабільного притоку прибутку, властивим облігаціям, можливість множення капіталу, яку дають звичайні акції. Конвертовані облігації приваблюють тих інвесторів, що зацікавлені в зрості компанії й у той же час прагнуть уникнути будь-якого значного ризику. Однак за цей привілей інвестор одержує більш низький відсоток.
Випуск занадто великої кількості конвертованих облігацій може привести до негативних наслідків. Коли значна кількість інвесторів поміняють їх на акції, то підприємство може загубити контроль над власністю. У цьому випадку емітент здійснює певні дії для захисту від розводнения акцій шляхом відповідних обмежень конверсійного привілею інвестора. Конвертовані облігації за невелику премію можуть бути відкликані.
Розмір відсотка по облігаціях визначається низкою факторів: терміном, на який вони випущені; їх надійністю; рівнем інфляції; банківським відсотком. У умовах інфляції відсоток по короткострокових облігаціях часто