РЕФЕРАТ

на тему:

“Підприємництво в Україні: проблеми і перспективи конкурентноздатності українського підприємництва”

ЗМІСТ

1. Мета роботи

2. Постановка проблеми

3. Аналіз проблеми

4. Пропозиції до розв’язання проблеми

5. Обгрунтування пропозицій та вибір альтернатив

6. Здійснення пропозицій урядовими та неурядовими організаціями

7. Необхідні ресурси та умови

8. Висновки

Література

Мета роботи

Підприємство займає центральне місце в хазяйновитому-господарчому-народно-господарському комплексі будь-якої країни. Це первинна ланка суспільного поділу праці. Саме тут створюється національний доход. Підприємство виступає як виробник і забезпечує процес відтворення на основі самооплатності і самостійності.

Від успіху окремих підприємств залежить обсяг створюваного валового національного продукту, соціально-економічний розвиток суспільства, ступінь задоволеності в матеріальних і духовних благах населення країни.

Підприємство як самостійна господарська одиниця володіє правами юридичної особи, тобто воно має право вільного розпорядження майном, одержувати кредит, входити в договірні відносини з іншими підприємствами. Воно має вільний розрахунковий рахунок у банку, де знаходяться кошти, що використовуються для розрахунків з іншими підприємствами, на зарплату.

Прийнято вважати, що оптимальними є такі розміри, що забезпечують найбільш сприятливі умови для використання досягнень науки і техніки при мінімальних витратах виробництва і при цьому досягається ефективне виробництво високоякісної продукції.

Підприємство являє собою таку форму організації господарства, при якій індивідуальний споживач і виробник взаємодіють за допомогою ринку з метою рішення трьох основних економічних проблем: що, як і для кого робити.

При цьому ніхто з підприємців і організацій свідомо рішенням цієї тріади економічних проблем не зайнятий (кожний вирішує в стихії ринку на індивідуальному рівні).

Мета цієї роботи – спроба аналізу реальної конкурентноздатності України в галузі підприємництво.

Постановка проблеми

У ході нового етапу економічної реформи, що почався, в Україні особливо важливим стає вишукування додаткових резервів підвищення ефективності господарського механізму, уживання кардинальних заходів по створенню умов для виходу країни з кризової ситуації. Пошук же найбільш прийнятних для України методів оздоровлення економіки в першу чергу приводить до необхідності звернутися до світового досвіду рішення цих проблем.

Серед цілого ряду різноманітних факторів економічного росту найбільш значним вважають умілу реалізацію підприємницького потенціалу громадян країни, ефективне використання в економічному механізмі самостійної господарської ініціативи людини, визнання підприємництва незамінною силою господарської динаміки, конкурентноздатності і суспільного процвітання.

Для активізації зусиль у цьому напрямку і більш повного розуміння всього комплексу наявних проблем насамперед необхідно зупинитися на теоретичному аспекті проблеми підприємництва. Незважаючи на велику кількість робіт з даної теми, дотепер чіткого, заснованого на науковій теорії, однозначного визначення поняття підприємництва ще не склалося. Існуючі на сьогодні концепції характеризують підприємництво в трьох напрямках:

1) приступність різних видів ресурсів і можливість ними розпоряджатися з метою одержання прибутку при постійній наявності фактора ризику і невизначеності кінцевого результату діяльності;

2) ефективне керування й організація виробничого процесу з постійним і широким використанням нововведень;

3) особливе новаторське, творче поводження суб'єкта, що хазяює, його заповзятливість, що є рушійною силою економічного процесу.

Основна ж умова можливості існування підприємництва вчені і практики бачать у створенні конкурентного середовища і надання економічної волі суб'єкту господарювання. Уже таке розуміння суті проблеми дозволяє пояснити важливу особливість розвитку сучасної світової економіки ( усе більш зростаючу роль малого бізнесу. Його якісними критеріями є:

- перевага приватної власності на засоби виробництва;

- юридична й економічна незалежність у прийнятті рішень;

- спрощена система керування;

- професійна взаємозамінність працівників;

- особиста участь власника в керуванні підприємством;

- ініціативний, пошуковий характер діяльності.

Неважко помітити, що принципи діяльності цих фірм близькі характеристиці підприємництва. Дійсно, практично повсюдно відбувається ототожнення підприємництва з малим бізнесом, широке використання у вітчизняній науці і практиці терміна “мале підприємництво”.

Очевидна і причина цього явища ( широке поширення підприємництва в сферах малого бізнесу. Саме цей сектор економіки представляє найбільш ефективну систему добору талановитих і заповзятливих людей, дозволяє створювати необхідну атмосферу конкуренції, сприяє швидкому рішенню цілого ряду проблем, що не можуть бути дозволені більш великими господарськими структурами.

Конкуренція ( ця основна умова, при якому працюють ринкові механізми, що генерують цінові сигнали, що породжують стимули, що формують ринковий достаток, розмаїтість асортименту і висока якість товарів і послуг.

Україні, як і іншим країнам з перехідною економікою, у спадщину від радянської державно-монополістичної системи дісталася сукупність відносин між підприємствами, не сумісна з конкурентним середовищем. У системі, заснованої на загальному одержавленні власності і сверхцентрализации, значно переважали великі і найбільші підприємства. У колишньому СРСР підприємства з чисельністю працюючих понад 1000 чел. робили майже 3/4 усієї промислової продукції, концентрували 80% основних промислово-виробничих фондів, споживали більш 90% всієї електроенергії. Такий рівень концентрації був адекватний планово-директивній системі, теорія і практика якої виходила з представлення про економіку як єдиному комплексі. Малою кількістю великих підприємств зручно керувати, установлювати їм планові завдання і нормативи, розподіляти між ними ресурси, призначати і зміщати керівників і т.д.

Монополізм планово-директивної системи ( це, головним чином, відомчий монополізм, природа якого, по суті, не зв'язана з розмірами підприємств і їхньою кількістю. Тим часом, руйнування відомчого монополізму саме по собі аж ніяк не формує конкурентного Середовища, оскільки в більшій частині галузей залишається високий рівень концентрації виробництва, тобто перевага невеликої кількості великих підприємств. Відбувається лише деяк зрушення в структурі монополізму ( монополізм відомчий витісняється монополізмом підприємств. По своїх негативних наслідках останній нітрохи не краще відомчого монополізму. Навпроти, якщо відомчий монополізм залишає деякі можливості контролю над надмірними “апетитами” підприємств-монополістів, то монополізм підприємств у його чистому виді породжує ціновий беспредел, створює можливість “пригорнути до стінки” покупців у змісті асортименту продукції і її якостей, відкладати