Прийнята в Україні система оподаткування прибутку і відрахувань, що включаються у витрати, не тільки гальмує розвиток підприємництва, але і деформує його напрямку. Вільний капітал явно уникає сфери виробництва товарів і послуг, де необхідні відносно великі первісні капітальні вкладення з проблематичними перспективами окупності. Він спрямовується головним чином у торгово-посередницьку діяльність. Показово, що в цю же сферу переважно кинулася і зареєстрована індивідуальна трудова діяльність, значна частина якої має у своїй основі вояжі так званих “човників”.

У сучасній ринковій економіці податкові важелі вважаються найбільш ефективним інструментом її регулювання. В Україні ж ці важелі, по суті, практично не використовуються ні для розвитку підприємництва, ні для регулювання його напрямків. В даний час нові підприємства, у тому числі малі, не одержують прав на податкові пільги. Отсутствует диференціація рівня податків на прибуток і розмір відрахувань у залежності від видів і напрямків підприємницької діяльності, а також від використання прибутку. Немає знижок з податків, якщо прибуток використовується для створення нових робочих місць, технологічного відновлення виробництва і т.д. (відзначимо, що ці й інші податкові пільги були скасовані на початку 1995 р.). Отсутствует така форма державної підтримки малих підприємств, як пільгові умови їхнього кредитування (наприклад, шляхом забезпечення державних гарантій банкам, що надають кредити на створення підприємств і розвиток підприємницької діяльності).

Широкий, і притім регульований процес розвитку підприємництва, особливо в сфері малого бізнесу, стає можливим у його синхронному зв'язку з виходом національної економіки з кризового стану на основі приборкання інфляції і введення стабільної національної грошової одиниці. Лише на такій основі розвиток підприємництва здатний зупинити падіння виробництва і валового національного продукту, домогтися їхньої стабілізації, а потім і росту.

Необхідні ресурси та умови

Масове підприємництво вимагає підготовки людей, здатних до цього роду діяльності. Така задача повинна зважуватися на всіх рівнях утворення і навчання. Повинна формуватися і законодавча база, що регулює відносини, зв'язані зі створенням і функціонуванням малого бізнесу, що забезпечує його захист від монопольних структур, сваволі чиновників і рекету.

У свою чергу, створювана на державному рівні програма повинна бути заснована на науково розроблених концептуальних побудовах розвитку підприємництва в окремих сферах і областях економіки. Тільки такий підхід може допомогти уникнути великих помилок у процесі створення системи підтримки малого бізнесу, гарантувати послідовність її формування і забезпечити практичну реалізацію всіх її елементів.

Світовий досвід розвитку малих підприємницьких структур указує на те, що найбільша їхня ефективність досягається в умовах існування приватної форми власності. Формування її правової бази в Україні повинне передбачати ряд мір:

- удосконалювання законодавчих актів, що регламентують масову приватизацію;

- установлення довгострокової перспективи розвитку приватного підприємництва, твердження права спадкування і продажі власності;

- надання надійних політико-адміністративних гарантій від неправомірних зазіхань на власність з боку держави, інших фізичних і юридичних осіб.

Особлива увага необхідно звернути на той факт, що в нормативних актах по регулюванню підприємництва існує деяка невизначеність у розумінні термінів “мале підприємство”, “мале підприємництво”, “малий бізнес”, недостатнє розмежування організаційної, організаційно-правової й організаційно-економічної форм господарської діяльності. У світовій практиці переважне більшість малих підприємств ( це юридично і фінансово самостійні, незалежні, невеликі по чисельності зайняті фірми, засновані на приватній власності одного чи декількох громадян, що безпосередньо керують і працюють на своєму підприємстві. Тільки зазначені якості дозволяють відносити такі форми до малого бізнесу і дають їм право на значну підтримку з боку держави.

Висновок

Серед безлічі завдань, що слід вирішити Україні при виході з економічної кризи, центральне місце займають стабілізація і збільшення виробництва, нормалізація товарно-грошових відносин. Шляху стабілізації і зростання ефективності економіки нашої країни полягають у її переході до нового стану ( демократизації і ринковим відносинам, що підтверджуються багаторічним досвідом розвитих країн світу. Але перехід від централізованої системи господарювання до ринкових відносин виявився набагато складніше, ніж представлялося. Новосформований і ще незрілий апарат (законодавчий і виконавчий) державної влади не зумів вчасно сформувати політичну й економічну моделі формування нового демократичного суспільства, механізм переходу до ринкових відносин.

Вироблені на підприємствах України товари йдуть як на внутрішній, так і на зовнішній ринок, а валютний виторг від їхньої реалізації зарубежем не попадає в країну. Так, у 1992 році українські підприємства поставили Росії товари на суму близько 900 млрд. руб., а на їхні рахунки в банках України не надійшло жодного карбованця. Це суперечить законам ринку і може бути виправлено, якщо зовнішньоекономічна діяльність підприємств буде регулюватися державою.

Серед цілого ряду різноманітних факторів економічного росту України найбільш значним є вміла реалізація підприємницького потенціалу громадян країни, ефективне використання в економічному механізмі самостійної господарської ініціативи людини, визнання підприємництва незамінною силою господарської динаміки, конкурентноздатності і суспільного процвітання.

Стає очевидним, що ведуча роль у формуванні сприятливого середовища для розвитку підприємництва і малого бізнесу належить державі. Малі підприємства об'єктивно по своїй природі, особливо на першому етапі свого розвитку, знаходяться в гірших конкурентних умовах на ринку в порівнянні з більш великими й об'єктивно вимагають відповідної підтримки. Тому створення розгорнутої і всебічної системи державної підтримки