Натуральне виробництво

Протягом усієї своєї історії людство знало дві форми сус-пільного виробництва — натуральну і товарну. Перша панувала в первісному суспільстві, при рабовласництві та феодалізмі. Друга, за-родившись ще у період розкладу первісного ладу, існує й сьогодні і є визначальною формою виробництва в усіх розвинених країнах.

Тип господарювання, за якого продукти праці призначаються для задоволення власних потреб виробництва, для спожи-вання всередині господарства, де вони вироблені, називають натуральним.

Такі відносини були історично першим типом економічної орга-нізації виробництва і у чистому вигляді існували лише у первісній общині, коли люди ще не знали суспільного поділу праці, не обміню-вались між собою виробленою продукцією. Натуральне господар-ство панувало у патріархальній селянській общині, у феодальному помісті. Вироблені продукти праці у вигляді конкретного блага — їжі, одягу, взуття, житла, знарядь праці, що становлять певну спо-живну вартість, є природною формою багатства.

У натуральному господарстві економіка будувалася, виходячи з внутрішньогосподарських потреб, для забезпечення життєдіяльності замкненої економічної ланки. Безперечно, це не виключає того, що певні продукти праці інколи обмінювалися на інші з якимись окре-мими суб'єктами чи общинами. Проте цей обмін був випадковим або таким, який не має серйозного впливу на виробничу сферу і спожи-вання. Отже, в умовах натуральної форми організації суб'єктами, які визначають, що виробляти, для кого виробляти і як організувати ви-робництво, є власники-працівники.

Натуральна форма виробництва має такі основні риси.

1. Замкненість означає, що для цієї системи господарювання панів-ними економічними відносинами є ті, що діють всередині певної спільності. Остання як суб'єкт господарської діяльності не вступає в економічні відносини іншими суб'єктами, оскільки її завданням є самозабезпечення. Суспільство при цьому складається з маси відок-ремлених господарств (сімей, общин, помість, господарських регіонів).

Кожне господарство спирається на власні виробничі ресурси і забезпечує себе усім необхідним. У такому господарстві виконують-ся усі роботи — від добування сировини до виготовлення готової продукції та її споживання.

Якщо тенденція до натуралізації здійснюється на рівні країни, то це призводить до автаркії — політики господарського відокремлен-ня, самозабезпечення країни, її ізольованості від світового ринку, що не дає можливості реалізувати переваги міжнародного поділу праці, зовнішньоекономічних зв'язків. Така політика є реакційною, оскіль-ки в кінцевому підсумку уповільнює розвиток економіки, знижує рівень життя населення.

Універсалізація праці. Діяльність господарюючого суб'єкта при натуральній формі виробництва спрямована на задоволення власних потреб. Домінуючою при цьому є ручна праця — кожний працівник усі основні роботи виконує за допомогою найпростіших знарядь праці (мотики, заступу, сокири тощо). Щоправда, всередині натурального
господарства праця поділяється між окремими людьми та їх групами.

Прямі економічні зв'язки між виробництвом і споживан-ням.

Подібні зв'язки є способом руху вироблюваного продукту за
такою схемою: виробництво — розподіл — споживання. Прямі на-туральні зв'язки призводять до безпосереднього використання ви- роблюваного продукту самими виробниками, що і є визначальною, генетичною рисою натурального господарства.

Ця форма виробництва існує в умовах відсутності суспільного поділу праці, низького розвитку продуктивних сил і є не тільки при-мітивною, а й малопродуктивною. Проте натуральне виробництво було переважною формою господарювання аж до капіталістичної епохи. У країнах, що розвиваються, до середини XX ст. в натураль-ному і напівнатуральному виробництві було зайнято понад 50 від-сотків населення. І сьогодні певною мірою елементи натурального господарства мають місце в різних країнах, у тому числі в нашій (на-приклад, виробництво на садово-городніх ділянках).

ТОВАРНЕ ВИРОБНИЦТВО

Товарне господарство— це тип господарювання, за якого продукти праці виробляються відокремленими господа-рюючими суб'єктами не для таєних, а для суспільних потреб, що визначаються ринком

При товарному виробництві організація економіки повністю за-лежить від ринку, який вирішує, що виробляти, як виробляти і для кого виробляти. Це означає, що товарне виробництво є ринковим ви-робництвом.

Товарні відносини формуються на основі об'єктивних процесів розвитку виробництва, його матеріально-речових і особистих чинників.

Умовами виникнення товарного виробництва є такі:

суспільний поділ праці та спеціалізація виробництва, які при-зводять до спеціалізації виробників на виготовленні окремих видів продукції або на певній виробничій діяльності. Це робить можли-вим і необхідним обмін між виробниками, що спеціалізуються на певному виробництві;

обмеженість сукупних виробничих ресурсів і матеріальних благ, що споживаються (їхня відносна рідкість). Поль Самуельсон у своїй «Економіці» (Львів, 1993) пише: «Питання: що, як і для кого виробляти — не становили б проблеми, якби ресурси не були обмежені. Якби можна було виробляти будь-який товар у необме-женій кількості, аби людські потреби були повністю задоволені, не мав би великого значення той факт, що один товар вироблений у надто великій кількості. Тоді не мало б значення і нераціональне поєд-нання праці й матеріалів. Оскільки кожен міг би мати всі блага у необхідній кількості, не мало б значення і те, як розподіляються то-вари і доходи між різними індивідумами і сім'ями.

Тоді не було б відносно рідкісних економічних благ і не було б потреби у вивченні економічної теорії, чи у тому, щоб «економити». Всі товари були б безплатними, як повітря»;

економічна відокремленість виробників, яка виявляється у власності останніх на продукти праці, що стають товарами. Об-міняти можна лише те, що є власністю. Кожний товаровиробник, всту-паючи у відносини обміну, переслідує свої інтереси—не тільки одер-жати нову споживну вартість, а й щоб втілена у ній праця була не меншою, ніж його продукт. Саме це є стимулом для підвищення про-дуктивності праці кожного товаровиробника. Адже останні є носія-ми різної праці — складної й простої, фізичної й розумової, одні виробники працюють у сприятливих, а інші — у шкідливих умовах. Через ці