кон’юктура фінансового ринку.

Залежно від стану кон’юнктури фінансового ринку зростає або знижується вартість позиченого капіталу. При суттєвому зростанні вартості позиченого капіталу диференціал фінансового лівериджу може досягнути від’ємного значення, що призведе до різкого зниження фінансової рентабельності, а в ряді випадків – до збиткової операційної діяльності.

Слід зазначити, що кон’юнктура фінансового ринку впливає на вартість власного капіталу, який залучається із зовнішніх джерел. При зростанні рівня процента позики підвищуються і вимоги інвесторів до норми прибутку на вкладений капітал.

- рівень рентабельності операційної діяльності.

За рахунок високого значення даного показника кредитний рейтинг підприємства зростає, і таким чином, у нього є можливість розширити потенціал використання позиченого капіталу. Але у практичній діяльності цей потенціал часто не використовується у зв’язку з тим, що при високому рівні рентабельності підприємство має можливість задовольнити додаткову потребу в капіталі за рахунок високого рівня капіталізації отриманого прибутку. У таких випадках власники переважно інвестують отриманий прибуток у власне підприємство, що забезпечує високий рівень віддачі капіталу і тим самим знижує питому вагу використання позичених засобів [364;с.64-66].

- коефіцієнт операційного лівериджу.

Зростання підприємства забезпечується спільним виявом ефекту операційного і фінансового лівериджу. Таким чином, підприємства, у яких зростає обсяг реалізації продукції, але за рахунок галузевих особливостей її виробництво має низький коефіцієнт операційного лівериджу, можуть значно збільшити коефіцієнт фінансового лівериджу, тобто використати більшу частину позичених засобів у загальній сумі капіталу.

- відношення кредиторів до підприємства.

Як правило, кредитори, формуючи оцінку кредитного рейтингу підприємства, керуються своїми критеріями, які іноді не співпадають із критеріями оцінки власної кредитоспроможності підприємства. У деяких випадках, не дивлячись на високу фінансову стійкість підприємства, кредитори можуть формувати негативний імідж цього підприємства і, таким чином, знижувати його кредитний рейтинг. Це негативно впливає на можливість залучення підприємством позиченого капіталу, знижує його фінансову стійкість, тобто можливість оперативно формувати капітал за рахунок зовнішніх джерел.

- рівень оподаткування прибутку.

В умовах низьких ставок податку на прибуток або використання підприємством податкових пільг на прибуток різниця у вартості власного і позиченого капіталу, що залучається із зовнішніх джерел, знижується. Це пов’язано з тим, що ефект податкового коректора під час використання позичених засобів зменшується. У таких умовах слід формувати капітал із зовнішніх джерел переважно за рахунок емісії акцій, тобто за рахунок залучення додаткового пайового капіталу. У той же час при високій ставці оподаткування прибутку суттєво підвищується ефективність залучення позикового капіталу.

- фінансовий менталітет власників і менеджерів підприємства.

Несприйняття власниками і менеджерами високих рівнів ризиків формує у них консервативний підхід щодо фінансування розвитку підприємства, основою якого є власний капітал. І навпаки, прагнення отримати великий прибуток на власний капітал, не звертаючи уваги на високий рівень ризиків, формує агресивний підхід до фінансування розвитку підприємства, де позичений капітал використовується в максимально можливих розмірах.

- рівень концентрації власного капіталу.

Для того, щоб зберегти фінансовий контроль за управлінням підприємством (контрольний пакет акцій або контрольний обсяг пайового вкладу) власники підприємства не бажають залучати додатковий власний капітал із зовнішніх джерел, якщо навіть для цього є сприятливі умови. Завданням зберегти фінансовий контроль за управлінням підприємством є формування додаткового капіталу за рахунок позичених засобів.

Управління структурою капіталу зводиться до таких основних напрямів:

- встановлення оптимальних для даного підприємства пропорцій використання власного та позикового капіталу;

- забезпечити залучення на підприємство необхідних видів і обсягів капіталу для формування розрахункових показників його структури.

3. Оптимізація структури капіталу за критерієм максимізації рівня фінансової рентабельності.

Для проведення таких багатоваріантних розрахунків використовують механізм фінансового лівериджу, що дозволяє визначити оптимальну структуру капіталу, яка забезпечує максимальний рівень фінансової рентабельності (про що йтиметься в наступному питанні).

4. Оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації його вартості

Даний процес базується на визначенні попередньої оцінки вартості власного і позиченого капіталу, за різними умовами його залучення, на основі багатоваріантних розрахунків середньозваженої вартості капіталу.

Приклад:

Визначити для кожного з варіантів формування структури капіталу, середньозважену ціну фінансових ресурсів і ви-брати найбільш оптимальне поєднання власного і позикового капіталу (таблиця 2.2).

Таблиця 2.2

Варіанти формування структури капіталу підприємства

Джерела

форму-вання

капіталу | Варіант 1 | Варіант 2 | Варіант 3

питома

вага, % | ціна

ресурсів, % | питома

вага, % | ціна

ресурсів, % | питома

вага, % | ціна

ресурсів, %

Власний

капітал | 75 | 25,3 | 60 | 24,2 | 50 | 23,8

Позиковий капітал | 25 | 21,4 | 40 | 22,8 | 50 | 23,2

Разом | 100 | 24,3 | 100 | 23,5 | 100 | 23,5

Середньозважена вартість капіталу:

Варіант 1: (75 * 25,3 + 25 * 21,4) : 100 = 24,33%

Варіант 2: (60 * 24,2 +40* 22,8) : 100 = 23,64%

Варіант З: (50 * 23,8 + 50 * 23,2) : 100 = 23,50%

Найбільш оптимальним є варіант 3, в якому частка позикових коштів становить 50% і забезпечується мінімальна середньозважена вартість капіталу.

За критерієм максимізації рентабельності власного капіталу оптимальним вважається таке поєднання власного і позикового ка-піталу, при якому забезпечуються найбільше нарощення рентабель-ності власного капіталу за рахунок ефекту фінансового важеля і при цьому диференціал плеча не перетворюється у від'ємну величину.

5. Оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації рівня фінансових ризиків.

Даний метод оптимізації структури капіталу пов’язаний із процесом диференційованого вибору джерел фінансування різних складових частин активів підприємства [60;с.51-61]. З цією метою всі активи підприємства поділяються на такі три групи:

- активи;

- постійна частина оборотних активів;

- змінна