Реферат на тему:
Комплексна оцінка підвищення ефективності діяльності підприємств і мотивації трудової діяльності
Ефективність діяльності виробництв України залежить від підвищення рівня мотивації трудової діяльності робітників. Постає необхідність, щоб свідомість окремо взятого робітника працювала на рівні самомотивації (вищому усвідомленому рівні). В економіці значне місце посідає підприємницька діяльність (новий вид трудової діяльності), тому доцільне опрацювання соціологічної дефініції: соціально-екологічна мотивація підприємницької діяльності. Для досягнення конкурентоспроможності необхідно, щоб вітчизняні підприємства розвивалися завдяки поєднанню технічного та соціального факторів, що сприятиме підвищенню продуктивності праці та забезпечить кваліфікованим кадровим персоналом підприємство. Різні методи оцінки праці сприяють налагодженню соціально-психологічного клімату в трудовому колективі. Угрупування за гомогенним та гетерогенним складом залежно від поставлених задач підсилює якісні показники трудових операцій. Правомірність ризику та досягнення успіху визначається кінцевим результатом праці.
Необхідність формування дієвої мотивації трудової діяльності робітників підприємств як однієї з головних умов підвищення ефективності виробництва давно зрозуміли як урядові кола, так і власники капіталів у країнах з ринковою економікою. Підвищення ефективності виробництва неможливе без впровадження сучасних технологій у вітчизняне виробництво. Україна зазнає гострої нестачі власних фінансових ресурсів для розв’язання таких проблем, як технічна модернізація виробництва, скорочення розмірів дефіциту державного бюджету та платіжного балансу, розширення джерел фінансування інвестицій у народне господарство, скорочення обсягів товарного імпорту та розмірів дефіциту товарного балансу, підвищення рівня зайнятості в країні. Тому необхідною є державна політика залучення іноземних інвестицій.
Прямі іноземні інвестиції мають суттєві переваги порівняно з іншими видами економічної допомоги. По-перше, вони слугують джерелом капіталу для вкладень у виробництво товарів і послуг, а також в розробку технологій, ноу-хау, передових методів управління та маркетингу. По-друге, прямі іноземні інвестиції не лягають додатковим тягарем на зовнішній борг, а навпаки, сприяють отриманню коштів для його погашення. По-третє, прямі інвестиції забезпечують ефективну інтеграцію національної економіки в світову, завдяки виробничій і науково-технічній інтеграції [1].
Необхідно всебічно активізувати інвестиційний процес.
Об’єктивні тенденції розвитку промислового виробництва, досвід передових компаній передових країн світу дає право стверджувати, що конкурентоспроможними можуть бути ті підприємства, котрі розвиваються за соціотехнічними системами, об’єднуючи воєдино технічний та людський фактори. Ефективне функціонування підприємства, його своєчасне пристосування до змін зовнішнього середовища можливо забезпечити тільки за умови взаємоузгодження функціонування технічної та соціальної підсистем. Реалізувати на практиці цю узгодженість важко, але на цей факт потрібно звернути увагу керівників підприємств при здійсненні технічних нововведень.
Якщо спроби забезпечення конкурентоспроможності українських підприємств зведуться винятково до збільшення витрат на технічне переоснащення при одночасній недооцінці важливості соціaльних компонентів у їх життєдіяльності, то вкладення коштів може виявитися неефективним.
У своїй соціальній (людській) спрямованості підприємства повинні враховувати потреби та інтереси своїх робітників, мотиви та стимули трудової діяльності, оскільки та чи та програма переборювання ситуації, що склалася (того чи того окремо взятого підприємства), приречена на невдачу, якщо вона не знайде підтримки у більшості робітників.
Відсутність координації в перетворенні (видозміні) технічної та соціальної підсистем веде до розпаду системи в цілому, а це позбавляє підприємство бази для активного функціонування. Деякі підприємства в період реконструкції недалекоглядно застосовують режим економії, в першу чергу заощаджуючи на витратах, що йдуть на підготовку кадрів, удосконалення управління, стимулювання високоякісної праці, а як наслідок – маємо незацікавленість у результатах праці, закріпачення мотиваційного механізму трудової діяльності.
Працівники трудових колективів прагнуть дати свої пропозиції щодо ліквідації недоробок, удосконалення різноманітних сторін життєдіяльності підприємств. Проте в багатьох випадках дирекція підприємств та інші суб’єкти управління характером своєї діяльності пригнічують ініціативу та соціальну активність робітників. Водночас в колективах є потенціал активності та ініціативи. Значна частина робітників ще не втратила інтересу до процесу управління підприємством. Практика свідчить, що робітники з більшим заохоченням виконують ті рішення, в прийнятті яких вони беруть участь. Тому заохочення до управління може значно впливати на підвищення ефективності діяльності підприємства. Найважливішим фактором соціального прогресу виступає людський інтелект, знання, інформація. Тому заходи в соціальній сфері необхідно зосереджувати на створенні механізмів мобілізації інтелектуального потенціалу, перетворенні знань в інформацію.
Створюючи нову соціально-економічну формацію, увагу необхідно зосередити на важливих аспектах мотивації трудової діяльності. По-перше, якісні результати праці безперечно залежатимуть від самомотивації робітника.
Під самомотивацією розуміємо усвідомлення індивідом внутрішніх прагнень і бажань до певного виду діяльності. Вона виникає як проактивна реакція на відповідний зовнішній вплив різних факторів, проте має бути збережене відчуття власної внутрішньої свободи при виборі та становленні власних мотивів, а це досягається через прийняття людиною певної системи цінностей і принципів.
Соціалістична система впливала на ціннісні орієнтації особистості через забезпечення основних життєвих гарантій та задоволення потреб. Праця розглядалася як обов’язок людини в обмін на соціальні гарантії. Важливим було виховання в людини почуття обов’язку перед суспільством за надані гарантії.
Капіталістична система впливала через спонукання бажання збільшити споживання. Життя людини сприймалося розподіленим на дві частини: роботу та дозвілля. Останнє було безперечно першочерговим. Робота – тільки як плата за дозвілля. Індивіду пропонувалося все більше різноманітних задоволень, які він отримував у обмін за свою працю. Розміри оплати де-факто були прямо залежними від суми пропозицій за дозвілля. Якість останнього не могла бути пов’язаною з якістю праці. Цей зв’язок дуже абстрактний і не сприймався людьми як реальність: я виробляю більше, більше працюю для того, щоб мати можливість одержати більше різних благ – ось головна моральна цінність, що є основою для самомотивації в капіталістичній системі. Тут якість праці визначається сукупністю вимог,