зниженням при проведенні організаційно-технічних і наукових заходів, удосконаленням техніки і технології та ін.
В собівартості знаходять відображення рівень спеціалізації і кооперації, транспортні витрати, стан матеріально-технічного забезпечення, якість продукції і праці.
Собівартість – це синтетичний показник ефективності, тому при його розрахунку і використанні в системі управління виробництвом потрібно бути особливо уважним. Він є одним з найважливіших економічних важелів в господарському механізмі управління виробництвом.
В склад собівартості входять:
-
вартість засобів праці, що переноситься на продукт праці частинами;
-
вартість предметів праці, яка повністю споживається в процесі виробництва;
-
заробітна плата як частина вартості, створена необхідною працею;
-
елементи розподілу чистого доходу (через ціни на спожиті засоби виробництва, відрахування на соціальне страхування та інші обов’язкові платежі).
В основу формування собівартості продукції покладені наступні найбільш загальні принципи:
1)
Чітке розмежування витрат підприємств по сферах господарської діяльності – основна діяльність, капітальні вкладення, непромислові виробництва і господарства.
2)
Безпосередній зв’язок витрат з процесами виробництва і обігу.
3)
Відшкодування витрат в процесі відтворення для оновлення основної виробничої діяльності.
4)
Повний облік фактичних витрат незалежно від ступеню відповідності нормам, стандартам якості, технічних та інших умов, що відображають існуючий рівень техніки, технології і організації виробництва.
5)
Прямий зв’язок витрат на виробництво продукції з визначеним періодом.
Кожне підприємство повинно знати витрати на виробництво продукції. Даний фактор особливо важливий в умовах ринкових відносин, оскільки рівень витрат на виробництво продукції впливає на конкурентоспроможність підприємства, його економіку.
Для того, щоб знати витрати на виготовлення продукту, підприємство повинно проводити його вартісну оцінку за уречевленим і кількісним складом (засоби і предмети праці), а також за складом і кількістю витрат праці, необхідних для його виготовлення.
Прийнято вважати, що витрати (собівартість) – це грошове вираження виробничих факторів, необхідних для здійснення підприємством виробничої і комерційної діяльності, пов’язаної з випуском і реалізацією продукції чи наданням послуг, тобто витрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції. Згідно з визначенням витрат (собівартості) виробництва продукції слід розрізняти собівартість виробництва і реалізації, випуску продукції і продажу. Собівартість випуску (виробництва) продукції характеризує в грошовому вимірі всі матеріальні витрати і витрати на оплату праці, які в тому чи іншому виробництві падають на одиницю і на весь об’єм виробленої продукції.
До складу повної собівартості входять:
-
витрати на підготовку і освоєння виробництва;
-
витрати, пов’язані безпосередньо з виробництвом продукції, обумовлені технологією і організацією виробництва;
-
витрати на оплату праці;
-
витрати, пов’язані з використанням природної сировини;
-
витрати некапітального характеру, пов’язані з удосконаленням технології і організацією виробництва, а також з поліпшенням якості продукції;
-
витрати, пов’язані з винахідництвом, технічним удосконалюванням і раціоналізаторськими пропозиціями;
-
витрати з обслуговування виробничого процесу (поточний, середній і капітальний ремонт);
-
витрати із забезпечення нормальних умов праці і техніки безпеки;
-
витрати, пов’язані з набором робочої сили;
-
поточні витрати, пов’язані з утриманням і експлуатацією фондів природоохоронного значення;
-
витрати, пов’язані з управлінням виробництвом;
-
витрати на підготовку і перепідготовку кадрів;
-
витрати на транспортування робітників до місця роботи, відрахування на державне соціальне страхування і пенсійне забезпечення, в державний фонд зайнятості від витрат на оплату праці робітників, що зайняті в виробництві продукції;
-
відрахування з обов’язкового медичного страхування;
-
платежі із страхування майна підприємства;
-
витрати на оплату відсотків за короткостроковим кредитом банків, оплати послуг банків;
-
витрати з гарантійного обслуговування;
-
витрати, пов’язані зі збутом продукції;
-
витрати на відтворення основних виробничих фондів (амортизація на повне відшкодування);
-
знос (амортизація) за нематеріальними активами;
-
втрати від браку;
-
втрати від простоїв з внутрішньовиробничих причин.
Величина цих витрат залежить від цін на ресурси, необхідні для виробництва товарів, а також від технології їх використання.
Необхідність знати величину витрат є причиною розробки методів їх обліку.
2
Операційна діяльність підприємства з моменту його створення пов’язана із здійсненням різноманітних витрат трудових, матеріальних і фінансових ресурсів в процесі виробництва і реалізації продукції.
За своїм характером ці витрати поділяються на два основні види – поточні і довгострокові.
Поточні витрати підприємства пов’язані з вирішенням в процесі господарської діяльності тактичних задач – закупівлею сировини і матеріалів, їх транспортуванням і зберіганням, обслуговуванням матеріально-технічної бази, утриманням персоналу і т.д.
З формуванням операційного прибутку пов’язані поточні витрати, які носять назву операційних. Операційні витрати підприємства, що здійснюються ним в процесі постачальницької, виробничої, збутової операційної діяльності представлені в основному його витратами, які приймають форму – витрати виробництва або собівартість продукції. Під операційними витратами розуміють виражені в грошовій формі витрати трудових, матеріальних, нематеріальних і фінансових ресурсів на здійснення операційної діяльності підприємства.
Для ефективного управління витратами підприємства розроблена їх класифікація. Ця класифікація використовується в процесі обліку, аналізу, калькулювання, планування і контролю операційних витрат і проводиться за наступними основними ознаками:
1.
За ступенем еластичності до об’єму реалізації продукції виділяють постійні і змінні витрати. Таке розділення витрат є найважливішою умовою ефективності управління операційним прибутком підприємства.
а) Змінні витрати прямо залежать від змін об’єму виробництва і реалізації продукції, але ступінь такої залежності різний. Він може носити пропорційний характер (при якому сума змінних витрат окремих видів зростає або скорочується пропорційно до росту або зниженню об’єму виробництва і реалізації продукції); дегресивний характер (при якому сума змінних витрат окремих видів зростає меншими темпами, ніж зростає об’єм виробництва і реалізації продукції, наприклад, витрати на рекламу при ефективному її здійсненні); прогресивний характер (при якому сума змінних витрат окремих видів зростає більш високими темпами, ніж збільшується виробництво і об’єм реалізації продукції, наприклад, витрати на заробітну плату робітників при відрядно-преміальній системі оплати праці). Таким чином, змінні витрати обумовлені процесом виробництва і реалізації продукції на підприємстві.
б) Постійні витрати не залежать від зміни об’єму виробництва і реалізації продукції, тобто вони мають місце навіть в тому випадку, коли підприємство тимчасово не