у статутному капіталі становить 50 + 1 відсо-ток. Відповідно до цього закону раніше, а нині згідно з Господарським кодек-сом, державні підприємства здійснюють поточне фінансове планування, і ви-моги до обгрунтованості фінансових планів зростають. Підприємства інших форм власності розробляють і затверджують фінансові плани у порядку і в строки, визначені їхнім власником (власниками).
Поточний фінансовий план державним підприємством та підприємствами з різною часткою власності у статутному капіталі складається на рік із розбив-кою по кварталах за рекомендованою Міністерством економіки України фор-мою. Головним документом процесу поточного фінансового планування є фі-нансовий план.
Як вітчизняні економісти, так і зарубіжні трактують фінансовий план під-приємства у вузькому і широкому сенсі. Переважна більшість з них визначає фінансовий план підприємства як складову його бізнес-плану. Зокрема, такої пози ції дотримуються Г.Г. Кірейцев, Р.А. Слав'юк, Л.М. Павлова, В.М. Гриньо-ва, В.О. Коюда, Г.О. Партій, А.Г. Загородній. Так, за Г.Г. Кірейцевим, фінан-совий план — це заключна частина бізнес-плану, яка узагальнює всі поперед-ні розділи у вартісному виразі
Взаємозв'язок фінансового плану з іншими планами різних підрозділів від-мічає Е. Гринолл, хоча також визнає його бізнес-планом. На його думку, "Фі-нансовий план — це не що інше, як бізнес-план на наступний рік, виражений у фінансових показниках". Отже, фінансовий план — це не просто запропоно-ваний план або "перелік бажаного" окремого підрозділу, а те, що стикується з планами всіх інших підрозділів організацій в інтересах досягнення поставлених завдань"
На наш погляд, більш чітким буде таке визначення: фінансовий план — це документ, що відображає обсяг надходжень коштів і їх спрямування у планово-му періоді з метою забезпечення потреб поточної діяльності та розвитку під-приємства, виконання його зобов'язань перед державою, банками, постачаль-никами та іншими кредиторами.
Найважливішим елементом забезпечення фінансової стійкості підприєм-ства у короткостроковому періоді є його система бюджетування. Бюджетування на підприємстві виражає основний зміст сучасної технології фінансового пла-нування. Воно забезпечує можливість у єдиному інформаційному форматі розробляти і контролювати виконання плану, оперативно оцінювати відхилен-ня фактичних показників від планових. Цей процес оперативного прийняття управлінських рішень і коригування поточних дій виражає основну вимогу до ефективності системи управління фінансами у динамічному економічному се-редовищі. Отже, процес планування — це цикл із прямим (від розробки стратегії до складання планів і контролю за їхнім виконанням) і зворотним (від оцінки результатів виконання до коригування планів) зв'язками.. Тільки за цих умов можна досягти конкретної стратегічної мети діяльності підприємства.
Фінансове планування на підприємстві у формі бюджетів забезпечує такі переваги:—
за умов щомісячної розробки бюджетів структурних підрозділів підприємс-тва (філій) більш реальним є визначення обсягів та структури доходів і витрат;—
значну самостійність отримують структурні підрозділи (філії) у витратах коштів на оплату праці в межах затверджених бюджетів;—
зменшуються витрати робочого часу персоналу економічних служб під-приємства за рахунок мінімізації кількості показників бюджетів;—
раціонально використовуються фінансові ресурси на підприємствах.
Разом з тим на підприємствах різних за розміром (велике, середнє, мале) та організаційно-правовою формою і формою власності фінансове планування має різне значення, а відповідно і завдання, які повинні бути розв'язані. Це обумовлює необхідність змін щодо методичних підходів при розробці для них фінансових планів.
Остання не дозволяє їм реалізу-вати ці завдання на необхідному рівні.
планування свідчить, що разом із зрос-танням розміру малих підприємств і переходом їх у статус середніх зростає потреба у фінансовому аналізі та обгрунтованому фінансовому плануванні. Для ефективної діяльності малих і середніх підприємницьких структур основою має стати фінансовий аналіз та фінансове планування. Разом з тим для малих під-приємств фінансове планування є більш актуальним, ніж фінансовий аналіз, в той час як для середніх підприємств пріоритетним є фінансовий аналіз.
Для малих підприємств значною потребою є прогнозування грошових по-токів, оскільки тільки стабільність надходження виручки та правильність виз-начення їх витрат виступають гарантом їх безперервної діяльності. При надан-ні переваг фінансовому плануванню вагоме значення має також специфіка діяльності (виробничих, торговельних та інших малих і середніх підприємств).
У галузі виробництва, на малих і середніх підприємствах, однаковою мірою визнають як фінансовий аналіз, так і фінансове планування. Це звичайно обу-мовлено тим, що здійснення аналізу сприяє виявленню проблем в організації та реалізації фінансового планування цими суб'єктами господарювання.
Одним з найважливіших завдань у сфері управління фінансами малих під-приємств є планування їх діяльності, тоді як керівники малих підприємств часто не усвідомлюють значення фінансового планування, не орієнтуються належним чином у ринкових умовах господарювання, а тому не приділяють достатньої уваги плануванню взагалі і фінансовому зокрема. Вимогам ефективного управ-ління не відповідає також і фінансова інформація, яка надається керівництву.
Найважливішою проблемою у сфері фінансового планування є забезпечен-ня обгрунтованості розробки фінансового плану, його реальності. Це залежить значною мірою від достовірності даних щодо збуту, дебіторської заборгованос-ті та строків її погашення, потреб у фінансуванні, налагодженої роботи підроз-ділів, задіяних у складанні фінансового плану, та оперативності його розробки. Отже, для забезпечення обгрунтованого фінансового планування та виконання фінансового плану необхідною є підготовка регламенту його складання, залеж-но від розміру підприємства (велике, середнє, мале) та специфіки діяльності, організаційно-правової форми, належним чином опрацьованої та достовірної вихідної інформації.
ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ НЕКОМЕРЦІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ
У ринкових умовах некомерційні організації перестають визнавати себе замкнутими системами. Орієнтація на споживача благ стає головною їх стратегією, яка потребує диверсифікації діяльності, реалізації послуг, залу-чення додаткових джерел фінансування. За таких умов важливого значення набувають методи і підходи до оцінки ефективності діяльності організацій з виробництва суспільних благ, котрі дають змогу виявити не тільки фінансову результативність, а також їх соціальну значимість