На нашу думку, соціальну значимість окремої організації чи відповідної сфе-ри виробництва суспільних благ можна вважати задовільною за умови, коли рівень їх соціального індексу дорівнюватиме середнім значенням показників фінансуван-ня людського розвитку в країні чи відповідного регіону або перевищуватиме їх.

Ведучи мову про ефективність некомерційних організацій, у тому числі бюджет-них установ, варто звернути увагу на те, як вони використовують суспільний капітал, котрий отримують безоплатно (бюджетні кошти, благодійні і членські внески тощо). Безперечно, підходити до розгляду цієї проблеми з боку оптимізації структури капі-талу, що прийнятно для комерційних підприємств, коли не відбулася реорганізація бюджетного сектора7 і не переглянуто основні засади організації фінансів об'єднань громадян, недоцільно. Однак коефіцієнт зносу основних засобів в організаціях із виробництва суспільних благ свідчить про незадовільний рівень відтворювальних процесів, що є гальмівним чинником підвищення їх соціальної значимості. Напри-клад, згаданий коефіцієнт у закладах охорони здоров'я й соціальної допомоги стано-вить 0,50, а в освітніх закладах - 0.43х. З огляду на це, ефективність діяльності неко-мерційних організацій варто пов'язувати з рівнем капіталізації отриманих доходів. Статистичні дані свідчать, що частка видатків на розвиток базових інституцій, уста-нови яких виробляють суспільні блага, у 2005 р. була такою: в освіті: в загальному фонді — 9,3 %, у спеціальному фонді - 20,7 %; в охороні здоров'я й соціальної до-помоги, відповідно, 16,2 і 32,6 %. Іншим є співвідношення цих видатків внаслідок незначних доходів від надання платних послуг - у Міністерстві культури України. Тут капіталізація доходів у 2005 р. така: частка видатків на розвиток в загальному фонді склала 27 %, а у спеціальному -13,3%. Наведені дані дають підставу стверджу-вати, що в умовах обмежених фінансових ресурсів держави, спрямованих на утри-мання згаданих організацій відповідних міністерств, частку доходів, що капіталізу-ється, можна вважати достатньою, хоча їх обсяги потребують значного збільшення.

Отже, незважаючи на вказані труднощі в оцінці ефективності діяльності некомерційних організацій, використання соціального індексу у порівнянні з показником фінансування людського розвитку дає змогу з певною достовірніс-тю оцінити рівень їх соціальної значимості, а рівень капіталізації доходів є свідченням позитивних тенденцій у зміцненні матеріально-технічної бази ор-ганізацій зі створення суспільних благ.

4.2. МЕТОДИ ОРГАНІЗАЦІЇ ФІНАНСОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ.

Фінансова діяльність підприємств може бути організована трьома методами, а саме:—

комерційний розрахунок;—

неприбуткова діяльність;—

кошторисне фінансування.

Відмінність між окремими методами полягає у схемі органі-зації фінансової діяльності, тобто у встановленні взаємозалежно-сті між фінансовими ресурсами і джерелами їх формування, до-ходами, витратами і фінансовими результатами.

Основний метод фінансової діяльності — комерційний роз-рахунок. При ньому фінансова діяльність будується за такою схемою:

Визначальну роль у формуванні фінансових ресурсів при цьо-му методі відіграють власні кошти, котрі покривають значну час-тину витрат, а також є забезпеченням отриманих кредитів. Бю-джетні асигнування і надходження з цільових та централізованих фондів виконують допоміжну роль, а збалансування потреб у фі-нансових ресурсах здійснюється за допомогою кредиту. Метою діяльності є отримання прибутку.

Основою високоефективного функціонування підпри-ємств в умовах ринкової економіки є здійснення фінансової діяльності на засадах комерційного розрахунку.

Комерційний розрахунок є раціональним і високоефективним методом фінансової діяльності. Він спонукає підприємство до пошуку достатніх і дешевих фінансових ресурсів, раціонального їх розміщення, мінімізації витрат і максимізації доходів та при-бутку. Комерційний розрахунок притаманний ринковій економі-ці. Саме він, а не ринкові відносини самі по собі, сприяє високо-ефективному господарюванню.

Комерційний розрахунок ґрунтується на таких принципах:—

повна господарська і юридична відокремленість;—

самоокупність;—

прибутковість;—

самофінансування;—

фінансова відповідальність.

Усі принципи між собою тісно взаємозв'язані й становлять єди-не ціле. Недотримання хоча б одного з них відразу ж зводить нані-вець ефективність комерційного розрахунку. Разом з тим визна-чальним принципом є господарська і юридична відокремленість.

Необхідність установлення повної господарської і юридичної відокремленості випливає з вимоги чіткої визначеності щодо прав власності на фінансові ресурси, повноважень у визначенні оптимальних напрямів їх розміщення та відповідальності за ви-користання залучених ресурсів. Господарська відокремленість дає змогу самостійно приймати рішення з питань виробничої і фінансової діяльності. Юридична відокремленість проявляється в наданні прав юридичної особи, яка має відповідну адресу, рахун-ки в банках та самостійний баланс, з допомогою якого визнача-ють фінансові результати. Установлення господарської і фінан-сової відособленості дає змогу встановити чітку залежність між зусиллями даного підприємства і його фінансовими результата-ми. Неприпустимо, щоб рішення з питань діяльності підприємст-ва приймались одними особами, а відповідальність за результати цієї діяльності покладалися на підприємства.

Самоокупність є другим за значенням принципом у системі комерційного розрахунку. Вона означає покриття витрат на про-сте відтворення виробництва за рахунок отриманих доходів. По-гашення залучених кредитів і сплата процентів здійснюється за рахунок отриманих доходів чи відповідного матеріального забез-печення позичок. Принцип самоокупності означає, що фінансова діяльність підприємства грунтується на такому вкладенні коштів, яке обов'язково має окупитись, тобто забезпечується стабільний кругообіг фінансових ресурсів.

У фінансовій практиці розрізняють повну і часткову самооку-пність. Повна самоокупність означає повне покриття витрат за рахунок отриманих доходів. При частковій самоокупності отри-мані доходи покривають лише частину здійснених витрат. Част-кова самоокупність може бути як непередбаченим наслідком змі-ни кон'юнктури ринку і зниження рівня цін на певну продукцію, так і запланованим явищем, коли свідомо підтримується невисо-кий рівень цін на окрему продукцію. Непередбачена часткова самоокупність веде до збитків, запланована — потребує встанов-лення відповідних джерел відшкодування втрат доходів. Як пра-вило, запланована часткова самоокупність визначається держав-ною ціновою політикою для певних товарів і послуг. Наприклад, у більшості країн світу на сільгосппродукцію