Прибутковість, яка є логічним продовженням принципу само-окупності, означає, що отримані доходи мають не тільки покрити проведені витрати, а й сформувати прибуток. Прибуток відіграє надзвичайно важливу роль. По-перше, це мета підприємницької діяльності, чистий дохід власників підприємства. По-друге, це критерій ефективності діяльності підприємства. У прибутку, як кінцевому результативному показнику, відображаються всі пози-тивні й негативні чинники, що характеризують роботу підприєм-ства. По-третє, прибуток є основним джерелом нарощування фі-нансових ресурсів і розширення виробництва. В умовах ринкової економіки виживають тільки ті підприємства, які постійно розви-ваються. Можливості ж розвитку безпосередньо залежать від ма-си отриманого прибутку.

Прибуток відіграє важливу стимулюючу роль для підприємст-ва, націлюючи його на максимізацію доходів і мінімізацію ви-трат. При цьому ринкові механізми сприяють установленню оп-тимального рівня рентабельності продукції (робіт, послуг). З одного боку, підприємство заінтересоване в максимальному роз-мірі прибутку, однак, з іншого, це спричинить зростання ціни, а відтак і зменшення обсягів продажу та суми отриманого прибут-ку. Ця противага двох компонентів і веде до визначення опти-мального рівня рентабельності, який забезпечує достатність при-бутку для розвитку виробництва та формування особистих дохо-дів підприємців і дає змогу максимально знизити рівень цін. Са-ме ціновий чинник є основною складовою конкуренції.

Самофінансування передбачає покриття витрат на розвиток виробництва за рахунок отриманого прибутку та залучених кре-дитів, які, у свою чергу, також погашаються за рахунок прибутку. Це дуже важливий принцип комерційного розрахунку, оскільки підприємство має саме дбати про розвиток виробництва. Цей принцип установлює взаємозв'язок між розвитком підприємства і фінансовими результатами його діяльності. Він забезпечує раціо-нальне використання зароблених і залучених фінансових ресур-сів, адже мета самофінансування полягає не в тому, щоб просто самостійно витратити певну суму коштів, а в тому, щоб отримати певний ефект. Результатом такого вкладення коштів має бути приріст прибутку.

Фінансова відповідальність є підсумковим принципом комер-ційного розрахунку і забезпечує його дійовість. Сутність цього принципу полягає в тому, що підприємство несе повну відпові-дальність за фінансові результати своєї діяльності. Отримані збит-ки покриваються за рахунок власних коштів. Якщо розмір збит-ків настільки підриває фінансову базу підприємства, що воно не в змозі продовжувати діяльність, то тоді приймається рішення про банкрутство. У разі банкрутства встановлюється фінансова від-повідальність підприємства перед його кредиторами. Ліквідацій-на комісія відповідно до чинного законодавства встановлює чер-говість відшкодування боргів і збитків.

Термін «комерційний розрахунок» досить співзвучний з «гос-подарським розрахунком». Госпрозрахунок як метод організації фінансової діяльності застосовувався в умовах планової адмініс-тративної економіки. Установлені принципи госпрозрахунку пра-ктично ідентичні розглянутим принципам комерційного розрахунку. Однак якщо останній надійно забезпечує ефективне господарю-вання, то госпрозрахунок практично ніколи не давав реальних результатів. Пояснювалось це дуже просто.

Принципи комерційного розрахунку для підприємства є ре-альністю, тоді як принципи госпрозрахунку були лише деклара-тивними. Так, підприємства в умовах планової економіки ніколи не .мали повної господарської відособленості і самостійності. Державні органи, у підпорядкуванні яких вони перебували, біль-шою чи меншою мірою визначали діяльність підприємства. Пос-тійно стояла проблема розширення господарської самостійності підприємств. Принцип самоокупності більш-менш дотримувався, однак досить часто збитки підприємств покривалися з бюджету. Аналогічно діяв принцип прибутковості. Отримані прибутки і рі-вень рентабельності визначались не стільки результатами діяль-ності підприємств, скільки рівнем установлених державою цін. Принцип фінансової відповідальності зовсім не діяв, навпаки, завжди підкреслювалось, що соціалістичне підприємство не мо-же збанкрутувати.

Отже, госпрозрахунок був обмеженим варіантом комерційно-го розрахунку. Ця обмеженість призводила до невисокої його ефективності. Якщо комерційний розрахунок ставить підприємс-тво в такі умови, що погано працювати воно просто не може, іна-кше не отримає достатнього прибутку або взагалі стане банкру-том, то госпрозрахунок не створював передумов для ефективного

господарювання. Саме тому неодноразово проголошувався пере-хід до повного госпрозрахунку, хоча ніколи не визнавався його обмежений характер.

Неприбуткова діяльність у цілому організована на такій са-мій основі, як і комерційний розрахунок, але за дещо обмеженою схемою:

Специфічною ознакою формування фінансових ресурсів є те, що досить часто воно здійснюється за рахунок спонсорських та інших надходжень, насамперед від засновників. Цей метод орга-нізації фінансової діяльності не передбачає принципу прибутко-вості. Головна мета функціонування неприбуткових підприємств, організацій та установ — забезпечення певних потреб суспільст-ва, а не отримання прибутку. Відсутність прибутку дає змогу зни-зити рівень цін і зробити відповідні товари та послуги більш до-ступними. На принципах неприбутковості можуть здійснювати свою діяльність установи соціальної сфери та підприємства му-ніципального господарства.

Виділення в умовах ринкової економіки неприбуткової діяль-ності є цілком логічним. Завжди є певні сфери, які або не можуть бути прибутковими і тому не цікавлять підприємницькі структу-ри, або повинні бути доступними широким масам населення. Ви-користання цього методу дає змогу поєднати в умовах ринку як досягнення основної мети підприємницької діяльності — отри-мання прибутку на основі комерційного розрахунку в прибутко-вих галузях, так і забезпечення соціально значущих потреб суспі-льства. Водночас цей метод, забезпечуючи зіставлення витрат і доходів, сприяє раціональному веденню господарської діяльності.

Неприбуткова діяльність ґрунтується на таких принципах:—

господарська і юридична відособленість;—

самоокупність;—

фінансова відповідальність.

Стосовно господарської і юридичної відособленості слід за-значити, що в цілому вона достатня для самостійного ведення фінансової діяльності. Разом з тим є певні обмеження. По-перше, з боку засновників, які визначають характер і напрями діяльнос-ті. По-друге, з боку держави, яка може регламентувати рівень ви-трат. Адже важливе не тільки встановлення самоокупності, а й рівня, на якому вона досягається. Рівень витрат повинен забезпе-чити доступність товарів і послуг.

Кошторисне фінансування полягає у забезпеченні витрат за рахунок зовнішнього фінансування. Воно здійснюється за такою схемою:

Кошторисне фінансування