Амортизаційні відрахування спрямовуються на фінансування капітальних вкладень — нове будівництво, розширення і модер-нізацію діючих потужностей, технічне переозброєння, придбання нової техніки, упровадження новітніх технологій тощо. їх вико-ристовують разом з іншими джерелами фінансування капіталь-них вкладень (прибутком, середньо- і довгостроковим кредитом, бюджетними асигнуваннями, надходженнями з централізованих фондів, іншими мобілізованими і залученими коштами.

Оборотні кошти являють собою ту частину фінансових ре-сурсів, яка постійно перебуває в обігу. Вони спрямовуються на придбання сировини, основних і допоміжних матеріалів, напів-фабрикатів та інших елементів виробничих запасів. Частина цих коштів перебуває у незавершеному виробництві та в готовій не-реалізованій продукції. До них належать також залишки грошо-вих коштів підприємства.

Оборотні кошти, як і амортизаційні відрахування, призначені для забезпечення простого відтворення оборотних фондів, яке здійснюється як за рахунок власних оборотних коштів, так і за-лучених джерел — короткострокових кредитів і кредиторської заборгованості. При цьому дуже важливо встановити оптимальну структуру цих джерел. Власні кошти повинні забезпечувати мі-німальну стабільну потребу, без якої процес виробництва немож-ливий. Установлення рівня забезпеченості підприємств власними оборотними коштами може здійснюватися шляхом їх нормування в адміністративному порядку та на основі самостійного визна-чення обсягів власних коштів, залучених в оборотні фонди. При самостійному встановленні обсягів власних оборотних коштів підприємство виходить зі своїх фінансових можливостей (розмі-рів статутного фонду) та доцільності спрямування початкових фінансових ресурсів в оборотні кошти.

У процесі виробничої і фінансової діяльності підприємства заінтересовані у збереженні та ефективному використанні власних оборотних коштів. Збереження досягається за рахунок, по-перше, їх спрямування на придбання потрібних виробни-чих запасів, які використовуватимуться у виробничому проце-сі, а не осідатимуть на складі. По-друге, за рахунок недопу-щення використання оборотних коштів не за призначенням. Ефективність використання забезпечується насамперед висо-ким рівнем обіговості. Чим вищий рівень обіговості, тим ме-нше коштів потрібно для забезпечення виробничого процесу. Обіговість визначається терміном між вкладенням коштів та їх поверненням у складі виручки від реалізації. Осідання кош-тів у незавершеному виробництві й нереалізованій готовій про-дукції — основний чинник неефективного використання обо-ротних коштів.

Потреба у власних оборотних коштах визначається як вироб-ничими, так і фінансовими чинниками. Виробничі — це обсяги виробництва, тривалість виробничого циклу, періодичність за-купівлі виробничих запасів, терміни реалізації продукції і фор-ми розрахунків за неї. Зміни цих показників ведуть до необхід-ності коригування власних оборотних коштів. Скорочення обся-гів виробництва та інших показників сприяє зменшенню потре-би у власних оборотних коштах. Вивільнені ресурси можуть бу-ти спрямовані на інші цілі. Збільшення вказаних показників ве-де до необхідності приросту власних оборотних коштів. Цей приріст забезпечується за рахунок власного прибутку підприєм-ства чи наданих ресурсів.

Фінансовим чинником, що визначає потребу у власних оборот-них коштах, є можливість залучення до формування оборотних фондів позичкових коштів. Ця можливість, у свою чергу, зале-жить від рівня самофінансування та наявності майна, яке може бути прийняте банком у заставу, а також від фінансових резуль-татів діяльності підприємства, його стабільного становища на ринку. Чим кращі показники діяльності підприємства, тим біль-ше у нього можливостей залучити банківські кредити й зеконо-мити на власних оборотних коштах.

Забезпеченість підприємства оборотними коштами, як і основ-ними фондами, безпосередньо впливає на його діяльність. Не-достатність цих коштів веде до незабезпеченості виробничого процесу. Нераціональне та неефективне їх використання звужує виробничі й фінансові можливості підприємства. Втрата чи осі-дання оборотних коштів веде до банкрутства підприємства.

Надані фінансові ресурси за характером використання подібні власним, оскільки після їх надходження вони переходять у розпорядження підприємства. Разом з тим існують певні обмеження, адже такі кошти мають здебільшого цільовий характер.

Бюджетні асигнування можуть надаватися підприємствам (як правило, державним) у таких формах:—

бюджетні інвестиції;—

бюджетні кредити;—

державні дотації;—

державні субсидії.

Бюджетні інвестиції являють собою виділення коштів на розвиток виробництва, насамперед у вигляді капітальних вкла-день. Вони спрямовуються у пріоритетні галузі й проекти, які ви-значають розвиток економіки країни загалом.

Бюджетні кредити є формою фінансової допомоги під-приємствам у разі скрутного фінансового стану. Вони відріз-няються від банківських відносно невисоким рівнем процент-них ставок.

Державні дотації — це виділення коштів з бюджету на покриття збитків підприємств, як правило, у тому разі, коли збитковість є наслідком певної політики держави, наприклад

цінової.

підприємницької діяльності на вирішення певних завдань у межах різних державних програм.

Надходження з державних ціпьових фондів за своїм змістом ідентичні бюджетним асигнуванням. Вони здійснюються у формі державних інвестицій і субсидій, кредитів. Ці надані ресурси мають строго цільовий характер, котрий випливає із суті даних фондів.

Нидходження з централізованих фондів відображають внутрішньокорпоративний перерозподіл фінансових ресурсів. Ці фонди створюються за рахунок прибутку структурних оди-ниць корпоративного об'єднання, тобто за своєю сутністю — це перерозподіл чистого прибутку. З одного боку, підприємства здійснюють відрахування у централізовані фонди, з іншого — можуть отримувати з них кошти. Тому, крім загальної суми надходжень з цих фондів, слід визначати чисті (нетто) надхо-дження, які обчислюються як різниця між надходженнями з фондів і внесками до них.

Сальдо взаємовідносин може визначатися стосовно всіх на-даних ресурсів. Кожне підприємство сплачує податки й обов'яз-кові платежі до бюджету та внески в цільові фонди. Однак тіль-ки деякі з них можуть отримувати асигнування з бюджету чи надходження з фондів. При цьому, як правило, сальдо взаємовідносин від'ємне. Тому, визначаючи фінансові ресурси, надані з бюджету, цільових і централізованих фондів, слід враховувати сальдо взаємовідносин. Позитивне сальдо характеризує реально надані ресурси, від'ємне — фактичну суму вилучених коштів підприємств.

Кредити являють собою фінансові ресурси, які тимчасово пе-ребувають у розпорядженні підприємств. Саме це визначає