Забезпечення надійності операцій із цінними паперами - важливий елемент економічної структури суспільства. Можливо, навіть важливіший, ніж надійність системи грошових розрахунків, оскільки помилку в грошових розрахунках можна виправити і компенсувати додатковою кількістю грошей, а помилка в переказі цінних паперів може призвести до втрати прав власності на якісно незамінні об'єкти.

Для організації інвестиційного процесу дуже важливим є створення чіткої та прозорої системи розрахунків за операціями купівлі-продажу цінних паперів. Річ у тім, що учасники таких операцій наштовхуються на певні ризики. Власне, це ті ж ризики, які виникають у процесі проведення валютних операцій.

Передусім це "витратний ризик", або "ризик витрат заміщення", тобто ризик, пов'язаний із загрозою банкрутства однієї зі сторін до терміну здійснення розрахунків, що штовхає іншу сторону на втрату можливих прибутків. Масштаби цього ризику рівнозначні витратам на укладення нової угоди за поточною ринковою ціною. Такий ризик зменшується шляхом скорочення часу між укладенням угоди та здійсненням розрахунків за нею, а також у разі використання відповідно організованої системи заліку.

"Основний ризик" полягає у можливості неодержання продавцем цінних паперів грошей після того, як папери уже надійшли покупцеві. (Аналогічний ризику валютних операціях відомий як "герштадт-ризик" - за назвою німецького банку, який збанкрутував у середині 1970-х років через збитки, що виникли саме з такої причини).

"Ризик ліквідності" - це загроза несвоєчасного отримання однією зі сторін цінних паперів або грошей, через що вона вимушена брати кошти в борг чи продавати інші активи, аби виконати свої зобов'язання за рештою угод. Учасники ринку цінних паперів можуть також наштовхнутися на ризик неплатоспроможності клірингового банку. І, нарешті, на системний ризик, суть якого в тому, що невиконання зобов'язань одним фінансовим інститутом може спричинитися до виникнення проблем в інших або навіть їх банкрутства.
Одним із заходів, який значно зменшує перелічені ризики, є гарантовані розрахунки між учасниками угоди за принципом "поставка проти платежу".

Цього можна досягнути за допомогою однієї з трьох найпоширеніших у світовій практиці моделей розрахунків.

Модель 1. Її головними елементами є надсилання інструкцій щодо переказу як цінних паперів, так і грошових коштів на підставі інформації про кожну угоду та остаточний переказ цінних паперів, який здійснюється одночасно з переказом грошей. (Таку модель, за даними британського агентства "Тhomas Murrey", сьогодні використовують 17 відсотків центральних депозитаріїв).

Модель 2 передбачає надсилання інструкцій щодо переказу цінних паперів за кожною угодою, проте самі перекази цінних паперів від продавця покупцеві здійснюються лише наприкінці циклу, коли відбувається і переказ грошових коштів, - на умовах "нетто". (Цій моделі надає перевагу 21 відсоток центральних депозитаріїв).

Модель 3 полягає в тому, що інструкції щодо переказу як цінних паперів, так і грошових коштів надсилаються на основі інформації "нетто" (тобто з урахуванням можливих контругод), а остаточні перекази здійс ються наприкінці циклу. (Цією моделлю користуються 18 відсотків центральних позитаріїв світу).
З урахуванням передбачених моделями вимог стандартний процес клірингу та розрахунків за операціями із цінними паперами проходить кілька етапів:

1. Укладення угоди про купівлю-продаж, яке може провадитися на біржах або в електронних системах позабіржової торгівлі.

2. Порівняння інформації (про ціну, кількість цінних перів, дату розрахунку), яка надходить з розрахункової системи окремо від покупця і від продавця цінних паперів. Лише після встановлення ідентичності всіх даних угоду можна укладати між прямими учасниками системи.

3. Якщо учасники угоди діють в інтересах і за рахунок своїх клієнтів, необхідні попередньо отримати від них підтвердження щодо деталей угоди.

4. Після отримання позитивних результатів порівняння та підтвердження провадиться кліринг, під яким у даному випадку розуміється процес підрахунку взаємних зобов'язань учасників угоди (як правило, на умовах "нетто").

5. Потому учасники угоди (можливо, за допомогою біржі або клірингової системи) готують інструкції щодо переказу цінних паперів та відповідних грошових коштів.

6. Переказ цінних паперів можна здійснювати шляхом фізичного переміщення самих цінних паперів (частіше - сертифікатів на них) або відповідних записів на рахунках клієнтів (зберігачів) у центральному депозитарії цінних паперів.

1.3. Капітальні вкладення і джерела їх фінансування

Відновлення основних фондів та діючих підприємств за рахунок капітальних вкладень. Капітальні вкладення – це витрати на створення нових, реконструкцію та модернізацію діючих основних фондів. До капітальних вкладень на підприємстві відносяться: витрати на зведення будівель, споруд та інших об'єктів, включаючи будівельно-монтажні роботи, вар-тість обладнання та інвентарю, які входять до кошторисів будівництв; ви-трати на придбання машин та обладнання, які не входять до кошторисів будівництва; витрати на придбання транспортних засобів, обчислювальної техніки та ін.; витрати на будівництво й обладнання житлових будинків, дитячих дошкільних установ, об'єктів культурно-побутового призначення та ін.

Поняття «капітальні вкладення» є тотожним поняттю «інвестиції». У зв'язку з цим поняття («капітальні вкладення» розглядається як інвестиції, які направлені на створення нових, розширення, реконструкцію та модернізацію діючих основних фондів.

В умовах ринкової економіки; розрізняють два види інвестицій: реаль-ні та фінансові. Реальні (прямі) інвестиції — це вкладення капіталу в створення засо-бів виробництва. Фінансові інвестиції - це вкладення капіталу в цінні папери, а також його розміщення в банках, або - це активи, які утримуються підприємством з метою збільшення прибутку, зростання вартості капіталу або іншого зиску для інвестора.

Капітальні вкладення, залучені в створення та відновлення основних фондів, підрозділяються за призначенням: на капітальні вкладення вироб-ничого і невиробничого призначення. До капітальних вкладень виробничого призначення відносяться ви-трати на об'єкти, що після