2. Оцінка вартості окремих елементів власного капіталу.

Оцінка вартості власного капіталу має ряд особливостей, основними з яких є:

-        необхідність постійного корегування балансової суми власного капіталу в процесі здійснення оцінки;

-        оцінка вартості власного  капіталу що залучається і носить ймовірностний, а значить умовний характер;

-        суми виплат власникам капіталу входять до складу прибутку що оподатковується, що збільшує вартість власного капіталу порівняно з позиковим;

-        залучення власного капіталу пов’язано з більш високим рівнем ризику інвесторів, що збільшує його вартість на розмір премії за ризик;

-        залучення власного капіталу не пов’язано з поверненим грошовим потоком за основною його сумою, що означає вигідність використання цього джерела підприємством не дивлячись на більш високу його вартість.

Базові елементи вартості власного капіталу:

1.    Вартість функціонуючого власного капіталу.

2.    Вартість нерозподіленого прибутку.

3.    Вартість додатково залучаємого акціонерного капіталу:

-        привелійовані акції;

-        прості акції.

3. Фінансовий механізм управління формуванням операційного прибутку.

Основу формування власних внутрішніх фінансових ресурсів підприємства, спрямованих на виробничий розвиток, складає балансовий прибуток, що характеризує один з найважливіших результатів фінансової діяльності підприємства. Вона являє собою суму наступних видів прибутку підприємства:*

прибутку від реалізації продукції (чи операційний прибуток);*

прибутку від реалізації майна;*

прибутку від позареалізаційних операцій.

Серед цих видів головна роль належить операційного прибутку, на частку якої приходиться в даний час 90—95% загальної суми балансового прибутку. На багатьох підприємствах вона є єдиним джерелом формування балансового прибутку. Тому керування формуванням прибутку підприємства розглядається звичайно як процес формування операційного прибутку (прибутку від реалізації продукції).

Основною метою керування формуванням операційного прибутку підприємства є виявлення основних факторів, що визначають її кінцевий розмір, і вишукування резервів подальшого збільшення її суми.

Механізм керування формуванням операційного прибутку будується з урахуванням тісного взаємозв'язку цього показника з обсягом реалізації продукції, доходів і витрат підприємства. Система цього взаємозв'язку, що одержала назву "Взаємозв'язок витрат, обсягу реалізації і прибутку" дозволяє виділити роль окремих факторів у формуванні операційного прибутку і забезпечити ефективне керування цим процесом на підприємстві.

У процесі керування формуванням операційного прибутку на основі системи "Взаємозв'язок витрат, обсягу реалізації і прибутку" підприємство вирішує ряд задач:

1. Визначення обсягу реалізації продукції, що забезпечує беззбиткову операційну діяльність протягом короткого періоду.  

. Визначення обсягу реалізації продукції, що забезпечує беззбиткову операційну діяльність у тривалому періоді. Операційна діяльність у тривалому періоді в порівнянні з коротким періодом перетерплює наступні основні зміни:

а) з ростом обсягу реалізації продукції періодично зростають постійні операційні витрати. Це зв'язано зі збільшенням парку використовуваних машин і устаткування (що приводить до росту амортизаційних відрахувань), підвищенням чисельності працівників апарата керування (що приводить до росту витрат на його зміст) і т.п.;

б) з насиченням ринку в результаті росту обсягу реалізації продукції підприємство змушене знижувати рівень цін, що приводить до відповідного зменшенню темпів росту чистого операційного доходу;

в) за рахунок більш ощадливого використання сировини і матеріалів, росту продуктивності праці операційного персоналу, укрупнення партій закуповуваної сировини і продукції, що відвантажується, поступово знижується рівень перемінних операційних витрат на одиницю продукції. Усі ці зміни в силу взаємозв'язку розглянутих факторів з операційним прибутком істотно впливають на формування її суми.

4.    Визначення необхідного обсягу реалізації продукції, що забезпечує досягнення запланованої (цільовий) суми валового операційного прибутку. Ця задача може мати і зворотну постановку: визначення планової суми валового операційного прибутку при заданому плановому обсязі реалізації продукції.

Дивідендна політика.

Розподілення прибутку є виключною компетенцією загальних зборів акціонерів, тому темпи розвитку будуть залежати від того в чиїх руках знаходиться контрольний пакет акцій і якими мотивами керуються акціонери. Якщо він є твердим ядром акціонерів, які розраховують на отримання доходів від акцій в перспективі за рахунок росту їх курсу, акціонерне товариство може здійснювати послідовну політику технічного розвитку конкурентного, інноваційного та підприємницького типу.

Обсяг реінвестованого прибутку залежить від дивідендного виходу – проценту прибутку, який виплачується акціонерам. Тому рішення про виплату дивідендів є одночасно рішенням про фінансування інвестицій. В силу цього, з точки зору фінансового управління показник дивідендного виходу є головним аспектом дивідендної політики компанії. Іншими характеристиками дивідендної політики є: стабільність дивідендів, фактори, які впливають на показник дивідендного виходу, виплата дивідендів акціями, наслідки дивідендної політики. Характеристика існуючих методик дивідендних виплат наведена у табл.1.

Таблиця 1.    

Методики дивідендних виплат.

Назва методики | Основний

принцип | Переваги

методики | Недоліки

методики | Примітка

Методика постійного процентного розподілу прибутку | Дотримання постійного показника “дивідендного виходу” | Простота | Зниження суми дивідендів на акцію (при зменшенні чистого прибутку) призводить до падіння курсу акцій) | Методика часто застосовується на практиці, не дивлячись на застереження теоретиків

Методика фіксованих дивідендних виплат | Дотримання постійної суми дивідендів на акцію протягом тривалого періоду не залежно від динаміки курсу акцій. Регулярність дивідендних виплат | ?        простота;

?        згладжування курсової вартості акцій  | Якщо прибуток сильно знижується, виплата фіксованих дивідендів підриває ліквідність компанії | -

Методика виплат гарантованого мінімуму і дивідендів (Екстра) | ?        дотримання постійних регулярних виплат фіксованих сум дивідендів;

?        в залежності від успішності роботи фірми – виплата дивідендів як премії додатково до фіксованої суми дивіденду.

Замість грошового дивіденду акціонери отримують додаткові акції | Згладжування коливань курсової вартості акцій | “Екстра”–дивіденди при дуже частій виплаті становляться очікуваними і перестають відігравати важливу роль у підтримці курсу акцій. | “Екстра”–дивіденди не потрібно сплачувати дуже часто

Методика виплати дивідендів акціями | Замість грошового дивіденду акціонери отримують додаткові акції | ?        Зпрощується вирішення ліквідних проблем при нестійкому фінансовому стані;

?        весь нерозподілений прибуток йде на розвиток;

?        з’являються можливості маневрування структурою фінансових джерел;

?        з’являється можливість додаткового стимулювання вищих управлінців, які наділяються акціями | Інвестори можуть надати перевагу