Якщо розглядати дивідендну політику тільки як рішення про фінансування, яке залежить від прибутковості інвестиційних проектів що знаходяться у розпорядженні компанії, то величина дивідендного виходу буде змінюватися в залежності від зміни кількості прийнятних для компанії проектів. Якщо у фірми є багато можливостей для інвестування коштів, то дивідендний вихід буде дорівнювати нулю; якщо фірма не має можливостей для вигідного вкладення коштів, дивідендний вихід складатиме 100%. Для проміжуточної ситуації значення дивідендного виходу буде приймати значення від 0 до 100%.

Однією з відомих дивідендних моделей є формула:

де Р – ринкова ціна акції; D – дивіденди в розрахунку на одну акцію; Е – прибуток на акцію; r– рентабельність інвестицій; p – ринковий рівень капіталізації.

Коли r>p, то ринкова ціна акції досягає максимального значення при D=0, тоб то при нульовому дивідендному виході

В цьому випадку

Коли r=p, ринкова ціна акції досягає максимального значення при D=E, тоб то при дивідендному виході 100%.

В цьому випадку Pp=D=E, тоб то капіталізація ринкової вартості акції дорівнює дивідендам на акцію при дивідендному виході 100% або прибутку на акцію. При цьому вигоди акціонерів не залежать від варіанту розподілу прибутку: чи отримує він дивіденди чи реінвестує прибуток.

Коли r<p, величина (r/p)E<E, в такому випадку реінвестування прибутку стає невигідним. В такій ситуації вигоди акціонерів будуть вищі, якщо весь чистий прибуток розподілити у формі дивідендів. При цьому Pp=D.

Таким чином, аналіз дивідендів як пасивного залишку, який визначається тільки наявністю інвестиційних пропозицій, свідчить про те, що для інвесторів не існує різниці між виплатою компанією дивідендів та накопиченням нерозподіленого прибутку. Якщо рівень рентабельності інвестиційних проектів перевищує ринковий рівень капіталізації, інвестори можуть віддати перевагу накопиченню прибутку. Якщо очікувана рентабельність інвестицій дорівнює необхідній, то з точки зору інвесторів, жодний з варіантів не має переваг. Навпаки, якщо очікуваний прибуток від реалізації проекту не забезпечує певний рівень рентабельності, інвестори надають перевагу виплаті дивідендів. У випадку коли компанія може отримувати в результаті реалізації інвестиційних проектів прибуток, який перевищує ринковий рівень капіталізації, то інвестори готові надати їй можливість розходувати на інвестиційні цілі стільки, скільки необхідно на фінансування всіх проектів.

Однак такий підхід до дивідендної політики не завжди виправданий., тому що для інвесторів має значення чи отримають вони свій дохід у формі дивідендів чи у формі підвищення курсу акцій. Тому дивідендна політика має відігравати більш активну роль і не обмежуватися політикою фінансування інвестицій.

Таким чином, при розробці дивідендної політики компанії необхідно прийняти до уваги певні критерії:

1.    Потреба компанії у коштах. Якщо немає змін у дивідендних ставках, задача полягає у визначенні можливих потоків коштів і можливого їх стану: необхідно визначити чи залишаться у запасі кошти після задоволення всіх потреб компанії, включаючи прибуткові інвестиційні проекти. В подібній ситуації фірма має спрогнозувати свій розвиток на тривалий час, щоб узгодити випадкові відхилення. Здатність фірми підтримувати стабільний рівень дивідендів повинна бути проаналізована у зв’язку з ймовірним розподілом майбутніх потоків грошових коштів.

2.    Ліквідність. Цей критерій характеризує здатність активів перетворюватися на гроші з невеликою уступкою в ціні. В якості показника ліквідності використовується коефіцієнт покриття (відношення оборотних коштів до короткострокової кредиторської заборгованості) та коефіцієнт ліквідності (відношення величини оборотних коштів за виключенням вартості запасів до короткострокової кредиторської заборгованості). Ліквідність компанії є основним критерієм для прийняття рішень по виплаті дивідендів. Так як дивіденди представляють собою відтік коштів, то чим більше касовий залишок і загальна ліквідність компанії, тим вища її здатність виплачувати дивіденди. Зростаюча та високодоходна компанія може й не бути ліквідною, тому що її кошти можуть бути сконцентровані в основних та оборотних фондах. Так як керівництво такої компанії за звичай намагається підтримувати деякий запас ліквідності для того, щоб забезпечити гнучкість та захист від невизначеності, воно без бажання іде ризик зменшення цього запасу заради виплати великих дивідендів. Ліквідність компанії визначається її інвестиційними рішеннями та рішеннями про фінансування. Інвестиційне рішення - це рішення про ступінь розширення активів та потреби компанії в коштах; рішення про фінансування - визначення джерела коштів для покриття цієї потреби.

3.    Можливість використання залучених коштів. Ліквідність - це не єдиний спосіб забезпечення гнучкості та захисту компанії від невизначеності. Якщо у компанії є можливість швидко отримати кредит або вийти на ринок капіталу з облігаціями, вона може бути досить гнучкою. Чим крупніша компанія та чим більший її авторитет, тим простіше для неї вийти на ринок капіталу. Чим більша можливість залучити позикові кошти, тим більшою гнучкістю характеризується компанія і тим ширше її можливості щодо виплати дивідендів. Якщо є доступ до позикових коштів керівництво не повинно турбуватися про вплив процесу виплати дивідендів на ліквідність фірми.

4.    Можливість втрати контролю. Якщо компанія сплачує великі дивіденди, то через деякий час вона може зіштовхнутися з необхідністю збільшення капіталу. Створюється загроза втрати контролю з боку власників контрольного пакету акцій, якщо його утримувачі не мають можливість або не бажають брати участь у новій підписці на акції. Однак якщо за компанією уважно спостерігають конкуренти або приватні особи, то низькі дивіденди можуть бути їм вигідні. Конкуренти мають можливість переконати акціонерів у тому що компанія не забезпечує їх інтереси, і що вони конкуренти, можуть впоратися з цією задачею краще. Таким чином компанія, яка ризикує втратити