Ще однією важливою причиною монополістичних тенденцій в економіці є перетворення індивідуальної капіталістичної власності на гальмо розвитку продуктивних сил. Це означає, зокрема, що в останній третині XIX ст. під впливом ряду наукових винаходів (нові методи виплавки сталі, нові види двигунів тощо) потрібно було будувати такі заводи, які нездатний був побудувати жоден капіталіст. Крім того, у цей час починається широке будівництво залізниць, інших крупних об'єктів. Щоб нагромадити необхідні кошти, окремому капіталісту слід було чекати десятки років. За цих умов потрібна була поява нової форми власності, яка змогла б швидко розв'язати ці проблеми. Нею стала акціонерна капіталістична власність, яка виникала у результаті злиття, об'єднання декількох капіталістів. Тому не дивно, що масово такі товариства утворюються в останній третині XIX ст.

Виникнувши у масовому порядку, акціонерна форма власності за більш як столітній період розвитку стала надзвичайно поширеною. У наш час кожне велике і навіть середнє за розмірами підприємство у всіх розвинутих країнах світу існує у формі акціонерного. Правда, акції дрібних і більшості середніх компаній не продаються на фондовій біржі (ринку цінних паперів), вони є акціонерними компаніями закритого типу. Так на початку 90-х років на Нью-Йоркській фондовій біржі котувались акції лише близько 2000 наймогутніших американських корпорацій (із близько 3 .млн. усіх корпорацій Америки).

Щоб котуватися на цій біржі, корпорація повинна мати не менше 22 мли. дол. активів, загальна кількість випущених акцій повинна становити не менше 1 млн. шт. У деяких наймогутніших корпорацій число акціонерів досягає 3 і більше млн. чол. Так вони централізують значні грошові суми, що сприяє прискоренню інвестиційних процесів тощо. У США в 500 найбільших компаніях частка акціонерного капіталу становить близько 50 %.

Теорія монополії є порівняно молодою. Домінування протягом усього XIX ст. першої точки зору не стимулювало розробки такої теорії.. Одна з перших спроб її створення зроблена англійським економістом А. Пігу у праці «Економічна теорія добробуту», виданій уперше у 1912 р. Українському читачеві відома праця В. І. Леніна «Імперіалізм як найвища стадія капіталізму», в якій автор узагальнив численні дослідження західних економістів, обґрунтував нові теоретичні положення. Проте перелом в економічному мисленні здійснили опубліковані водночас у 1933 р. праці англійки Джоан Робінсон «Економічна теорія недосконалої конкуренції» й американця Едварда Чемберлена «Монополістична конкуренція». Вони, за свідченням історика економічної думки Б. Селігмена, «вивели економістів із стану летаргічного сну» і навіть здійснили «малу революцію» в економічній теорії (великою вважається поява кейнсіанства). Ці праці переконливо довели монополістичний характер сучасної ринкової економіки. Це зрушило з "мертвої точки" розробки західної економічної теорії монополії.

Сучасна теорія розрізняє декілька видів монополістичних станів: проста або повна монополія, олігополія, монопсонія, олігопсонія. У західній економічній думці сформувався погляд, що монополія має місце тоді, коли існує єдиний продуцент і продавець одного або декількох товарів чи послуг. Це означає, що в одних руках зосереджується диспозиція даним благом. Саме такий зміст закладений у слово «монополія», яке походить від грецьких слів «моно» — «один» і «полео» — «продаю», тобто єдиний продавець. Така ситуація передбачає відсутність замінників, робить монополію неможливою. Коли продавець один і у покупця дійсно немає вибору, то складається ситуація простої монополії за А.Пігу, або повної монополії (П.Самуельсон). Остання збігається з галуззю.

Така монополія є крайньою ситуацією і дуже рідко зустрічається на практиці. У США в різні часи таку позицію займали «Юнайтед Стейтс Стіл», «ІБМ», «АТТ». Вона надає фірмі надзвичайну монопольну владу, яка реалізується у монопольне високих прибутках. Ця монополія є нестійкою і її важко втримати надовго. Вона є сильною приманкою для «чужинців», які «прориваються» у дану галузь і роблять монополію недовговічною. Тому деякі економісти розглядають її лише як гіпотетичний випадок, теоретичну абстракцію, наприклад як це робить англійський економіст А. Маршалл, трактуючи її як «чисту монополію» (її антипод—«чиста конкуренція»). Американський науковець П. Хейне вважає монополію невизначеною і пропонує «викинути слово «монополія» з нашого робочого словника».

Проте слід наголошувати не на чисто семантичному значенні поняття монополія, а насамеред на його сутнісному визначенні. У розвинутих країнах капіталу склалася така типова ситуація, коли кілька компаній, як правило, 3-4 монополістичні гіганти, панують у тій чи іншій галузі промисловості.

Якщо виходити лише із семантичного значення слова «моно», то, за визначенням відомого американського економіста Д. Фасфельда, «монополія» буквально означає наявність одного продавця певного товару чи послуги або ситуацію, коли одна фірма забезпечує повний випуск товарів. Але, йдучи за такою логікою, до монополії відносять бакалійну крамницю у сільській місцевості (як єдиного продавця товарів), та не відносять «Дженерал моторз», оскільки в автомобільній промисловості існують інші великі компанії, які конкурують між собою.

Монополія однієї фірми є лише першим її різновидом. Сучасна теорія виділяє три типи монополії: 1) монополія окремого підприємства; 2) монополія як змова; 3) монополія, що базується на диференціації продукту. Сказане стосується першого типу монополій. Досягти монопольного становища таким способом нелегко, про що свідчить сам факт рідкісності цих утворень. Крім того, цей шлях, до монополії можна вважати «порядним», оскільки він передбачає постійне підвищення ефективності діяльності, досягнення переваги над конкурентами.

Більш доступним і поширеним є шлях змови чи угоди декількох крупних фірм. Він дає змогу швидко створити ситуацію, коли продавці (виробники) виступають на ринку «єдиним фронтом», усувається конкурентна боротьба, пе-редусім цінова, покупець опиняється у