Розрізняють п'ять основних форм монополістичних об'єднань. Монополії монополізують усі сфери суспільного відтворення: безпосереднє виробництво, обмін, розподіл і споживання. Першою монополізовано сферу обігу. На цій основі виникли найпростіші форми монополістичних об'єднань — картелі та синдикати.

Картель — це об'єднання декількох підприємств однієї галузі виробництва, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва і виготовлений продукт, виробничу та комерційну самостійність, а домовляються про частку кожного у загальному обсязі виробництва, ціни, ринки збуту.

Синдикат — це об'єднання ряду підприємств однієї галузі промисловості, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва, але-втрачають власність на виготовлений продукт, а значить, зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостійність. У синдикатів збут товарів здійснюється загальною збутовою конторою.

Більш складні форми монополістичних об'єднань виникають тоді, коли процес монополізації поширюється і на сферу безпосереднього виробництва. У цьому випадку виникла необхідність об'єднання у межах однієї корпорації послідовних, взаємопов'язаних виробництв кількох галузей промисловості, тобто вертикальної інтеграції, або комбінування. Наприклад, у межах велетенських автомобільних корпорацій можуть об'єднуватися підприємства, що видобувають сировину, виплавляють сталь, виготовляють автомобілі та ін. На цій основі виникає така більш висока форма монополістичних об'єднань, як трест.

1. Трест — це об'єднання ряду підприємств однієї або декількох галузей промисловості, учасники якого втрачають власність на засоби виробництва і виготовлений продукт, виробничу і комерційну самостійність, тобто об'єднують виробництво, збут, фінанси, управління, а на суму вкладеного капіталу власники окремих підприємств отримують акції тресту, які дають їм право брати участь в управлінні і привласнювати відповідну частку прибутку. За допомогою механізму міжгалузевої конкуренції та — переливання капіталів вертикальна інтеграція переростає у диверсифікацію, яка є процесом проникнення капіталу тієї чи іншої монополії у галузі, які безпосередньо не пов'язані з основною сферою їх діяльності. Якщо диверсифікація здійснюється на основі концентрації капіталу, то проникнення монополій в іншу галузь промисловості здійснюється за рахунок внутрішніх нагромаджень капіталу, коли цей процес відбувається на основі централізації капі-і талу, то організація виробництва в інших галузях здійснюється шляхом купівлі акцій, «системи участі» [9, с.183].

На основі диверсифікації виникає така сучасна основна і форма монополістичних об'єднань, як багатогалузевий концерн. Останній є об'єднанням десятків і навіть сотень . підприємств різних галузей промисловості, транспорту, торгівлі, учасники якого втрачають власність на засоби виробництва і виготовлений продукт, а головна фірма здійснює над іншими учасниками об'єднання фінансовий контроль. Серед 500 наймогутніших монополій США понад 90 % існують у формі багатогалузевих концернів. Лише 5 % серед цих гігантських корпорацій випускають одно-профільну продукцію, а переважна більшість їх має у своєму складі у середньому підприємства 11 галузей, а найбільш могутні монополії — до 30-50 галузей.

У 60-ті роки у США і деяких країнах капіталу виникли і почали зростати конгломерати, тобто монополістичні об'єднання, які утворилися шляхом поглинання прибуткових різногалузевих підприємств, які не мали виробничої та технічної спільності. Наприклад, найбільша американська телефонна монополія «АТТ» скуповувала готелі, автопрокатні станції тощо. Крім бажання присвоїти прибутки рентабельних компаній, конгломеративні поглинання мали також на меті уникнути різких коливань кон'юнктури ринку під час криз.

Третій тип монополій досліджений й описаний Е.Чемберленом і отримав назву монополій Чемберлена. Він вважає, що диференціація продуктів, наявність у останніх специфічних властивостей породжує монопольне становище продавця. Він пише: «Продукти виступають як диференційовані тоді, коли існує будь-яка істотна основа для того, щоб відрізнити товар (або послуги) одного продавця від товарів (або послуг) іншого продавця». Це може бути специфічна якість товару, упаковка, особливість обслуговування, місце розташування закладу тощо. На базі цього формується перевага, яку покупці надають цьому товару чи послузі, купуючи саме їх.

Така диференціація здатна забезпечити певну відособленість .ринку для окремого підприємства і тим самим певний контроль над цінами. При створенні такого роду конкурентних переваг велика роль належить організації збуту і рекламі. Вони повинні створити у клієнтів схильність саме до даного товару. Ця монополія істотно відрізняється від попередніх, по-перше, тим, що вона не пов'язана з розмірами підприємства і має місце у малому бізнесі. По-друге, вона має менший економічний ефект (допускає порівняно невелике зростання цін) через існування субститутів.

Досвід показує, що монополії, змонополізувавши певну галузь і захопивши міцні і монопольні позиції, рано чи пізно втрачають на динаміці розвитку, на ефективності. З'ясовується, що переваги крупного виробництва не є абсолютними, що вони несуть економію і зростання прибутковості лише до певної міри.

Найбільш поширеною у сучасному світі є олігополія. Основу терміну становить грецьке слово «олігос» — «мало», «небагато», або буквальний зміст—«небагато (декілька) продавців». Справді, в економіці західних розвинутих країн спостерігається ця ситуація домінування в окремих галузях 3-4 крупних фірм. Так у середині 80-х років частка чотирьох провідних автомобільних фірм становила у національному виробництві Японії 71 %, ФРН — 79,5, США-—97,8, Великобританії — 95,5, Франції — 99,8 %.

Подібна ситуація існує і в ряді інших галузей. Олігополія має місце тоді, коли на ринку діє декілька крупних продавців одного товару, або його близьких субститутів. Це своєрідне переплетення монополій і конкуренції. Ряд дослідників вважають, що ця ситуація оптимальна, оскільки вона дає змогу поєднати переваги крупного виробництва з конкурентною поведінкою.

Зіткнення інтересів і взаємодія олігополістів на ринку приводять до виникнення певних «правил гри». Досвід показує, що незалежна і безоглядна поведінка окремого виробника викликає загострення конкурентної боротьби з неминучими у таких ситуаціях втратами, і в той же час погодження цін обіцяє принести взаємну вигоду, зростання прибутків.

Отже, виникає потреба обмежити конкуренцію, ввести