її у певні рамки. Кожен формує свою поведінку з урахуванням наслідків своїх кроків для інших, можливих їхніх зворотних реакцій. Загальний інтерес диктує поведінку, спрямовану на становлення колективного контролю над ринком. Тому олігополія завжди несе у собі небезпеку переродження у монополію, або зловживання своїми монопольними позиціями. У минулому при відсутності чіткого алтимонопольного законодавства олігополісти могли просто злитися, створивши картель чи трест. Сьогодні, як зазначають П. Самуельсон і В. Нордхауз, реальними є таємна олігополія і олігополія домінування. У першому випадку олігополісти можуть таємно домовитися щодо єдиної ринкової поведінки, створивши по суті секретний монополістичний картель. У другому олігополісти проводять єдину цінову стратегію, при якій ціни визначає лідер, як правило, найбільш крупна фірма, інші дотримуються її.
Отже, і олігополія демонструє сильні монополістичні тенденції. Це дало підставу американському економісту У. Феллнеру, а за ним і ряду радянських дослідників трактувати олігополії як форму групової монополії, це підтверджує обґрунтованість ленінського визначення монополії як угоди кількох гігантських підприємств.
Монополістичні тенденції можуть виявлятися не лише на боці виробника. Вони мають місце і на боці покупця. Проявом однієї з них є монопсонія (від грецького «моно» — «один», «опсонія» — «закупівля продовольства»). Монопсонія має місце тоді, коли на ринку діє єдиний покупець певного товару. Користуючись своїм становищем, він має можливість знижувати ціну на куповані товари чи послуги і так збільшує свої прибутки. Найбільш яскравим прикладом монопсоніста може бути держава, яка є єдиним покупцем зброї у приватних фірм. Це також може бути крупна фірма, що закуповує на сировинному ринку певні матеріали. Терміни «монопсонія» та «монопсонічна ситуація» були вперше описані Дж. Робінсон у 30-ті роки нашого століття.
Іншою і більш поширеною ситуацією такого роду є олігопсонія. Вона характеризує ситуацію, при якій існує невелика група покупців певного товару чи послуги. Обмежуючи закупівлю товарів, узгоджуючи ціни (як це показано у ситуації олігополії), олігопсоністи викликають зниження цін, забезпечуючи собі монопольні прибутки. Ця ситуація, наприклад, часто має місце на ринку продовольства, де крупні промислові фірми диктують свої умови фермерам.
Особливості сучасної монополізації господарства та її соціально-економічні наслідки. Першою з таких особливостей є велетенське збільшення обсягів монополістичних об'єднань і зменшення їх питомої ваги у загальній кількості підприємств. Так на початку XX ст. у США майже половина всього виробництва всіх підприємств країни була зосереджена в руках 0,01 загальної кількості підприємств. У 1991 р. на 0,003 кількості підприємств припадало більше половини всього виробництва США. До числа гігантів у той період належали підприємства з виробництвом в 1 млн. дол. і більше. Нині такі підприємства належать переважно до категорії дрібних. Мінімальний розмір обігу по продажах промислових корпорацій, які у 1989 р. увійшли до списку 500 наймогутніших, становив понад 1 млрд. дол. Властивістю монополізації економіки за сучасних умов є також скорочення кількості конкуруючих підприємств у ряді галузей. Так якщо у США на початку XX ст. налічувалося 1600 автомобільних компаній, то наприкінці 80-х років їх стало чотири, причому на три наймогутніші припадало 93,9 % випуску автомобілів.
Отже, монополії здебільшого є крупними підприємствами з найвищою ефективністю і найнижчими виробничими витратами. Монополії, реалізуючи переваги крупного виробництва, забезпечують економію суспільних витрат виробництва й обігу.
Проте перелік «гріхів» монополій значно довший, і перший серед них — практика встановлення монопольних цін. Останні відхиляються від ринкових, створюючи додаткові прибутки монополістам і водночас обкладаючи спожи-вачів своєрідною «даниною» на ^вою користь. Покупці змушені купувати товари за цінами вищими, ніж за умов конкурентного ринку. Причому це зростання цін спостерігається головним чином на внутрішньому ринку, і складається ситуація, коли на внутрішньому ринку ціни вищі, ніж на зовнішньому. Для закріплення такого становища створюється, хоч і невеликий, але штучний дефіцит на товари чи послуги. Отже, найбільш помітним зовнішнім проявом існування монополії є зростання цін і наявність дефіциту, стимулювання інфляційних процесів. «Навіть якщо прибутки монополіста були оподатковані і перерозподілені на користь споживача продукту, ефективність не буде досягнута, тому що обсяг виробництва буде нижчим, ніж за умов вільної конкуренції» [9, с.189].
Монополія веде до гальмування науково-технічного прогресу. Послабивши натиск конкуренції, монополія створює економічні передумови для стримування запровадження у виробництво технічних новинок, сповільнення нововведень. Монопольне становище і вигоди, що з нього випли-вають, послаблюють стимули до постійного вдосконалення виробництва, до зростання ефективності. Ті ефекти, які звичайно досягаються шляхом раціоналізації, монополія може досягти «і дешевше» — використовуючи свою «привілейовану» позицію. Це зовсім не означає зупинку науково-технічного прогресу. В сучасному світі і монополіям не забезпечується спокійне життя, їм постійно доводиться вступати у конкурентну боротьбу, захищаючи свої позиції. Це змушує шукати шляхи зниження витрат виробництва, у тому числі через удосконалення техніки та технології. Але сама можливість уникнути конкуренції, щоденної гонитви за лідерством у науково-технічному прогресі використовується у зручних ситуаціях і приводить до уповільнення економічного розвитку. Найбільш шкідливою у цьому плані є адміністративна монополія. Тут у ролі монополістів здебільшого виступають відсталі технічно та економічно підприємства. Причому цей стан може закріплюватися надовго, про що свідчить практика колишнього Радянського Союзу.
Монополізація спричиняє деформацію господарських зв'язків і процесів. Замість народногосподарського оптимуму створюється структура, яка відповідає завданню оптимізації монопольних прибутків. Має місце неправиль-ний розподіл доходів: виникають «незаслужені» прибутки монополістів і «недоплачуються» інші господарські суб'єкти. Через це відбувається неправильне розміщення ресурсів, здійснюються хибні інвестиції. Крім того, монопольні угоди на зразок картельних можуть сприяти збереженню економічно слабких підприємств,