Невелика кількість продавців пояснюється тим, що новим претендентам важко ввійти у цю галузь виробництва. Як правило, це пояснюється обмеженістю ресурсів. Для того щоб виробляти, треба мати сировину і матеріали. А деякі з них вже розподілені. Наприклад, в Україні озокерит добувають тільки у Бориславі (Львівська область). Озокерит користується значним попитом як лікувальний засіб. Нове підприємство створити практично неможливо, тому що цей матеріал контролюється іншим підприємством.

Така ситуація зумовлюється також тим, що новим претендентам важко знайти ринки збуту, коли попит на цей товар уже насичений.

Продавець має своєчасно реагувати на стратегію та дії конкурентів. Якщо якась фірма знижує ціни, покупці звичайно переключають свою увагу, на її товари. Іншим конкурентам треба вживат'и оперативних заходів: знижувати ціни або вдаватися до нецінових методів (впроваджувати додаткові послуги для покупців тощо).

Особлива ситуація складається при повній монополії. В країні Існує єдине підприємство, яке виробляє єдиний продукт або надає послуги при відсутності будь-яких конкурентів. У зв'язку з цим реклама має суто інформаційний характер і може надаватися безпосередньо на підприємстві або в спеціальних довідкових виданнях. В умовах монополії необхідний значний контроль за цінами.

4 Монополія та конкуренція в господарській системі

України

У лютому 1992 р. Верховна Рада України прийняла Закон "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності». У ньому враховано досвід Західних країн. Закон створив законодавчу основу демонополізації нашої економіки. У статті 8 сформульовано засади антимонопольної політики уряду. Вона спрямована на здійснення «демонополізації економіки, фінансової, матеріально-технічної, інформаційної, консультативної та іншої підтримки підприємців, які сприяють розвитку конкуренції». Демонополізація економіки України здійснюється відповідно до специфічної програми, що є складовою частиною комплексної згідно програми Уряду України. Створено Антимонопольний комітет України з досить широкими повноваженнями, який має свої територіальні управління.

Проблема демонополізації економіки — дуже актуальна для України. З 380 найбільших промислових підприємств 51,8 % є єдиним виробником певної продукції у Країні. У господарстві республіки понад 90 % монопольних адміністративне - організаційних структур [15, с.260].

Законом встановлено, що монопольним слід вважати " становище, коли частка підприємця на ринку перевищує 35 %. Антимонопольний комітет, враховуючи інші ознаки, може кваліфікувати це становище і при меншій частці на ринку певного товару.

Закон передбачає контроль за створенням, реорганізацією (злиттям, приєднанням) фірм з метою запобігання створенню монопольних ситуацій, штрафи на підприємців і посадових осіб, а також відшкодування збитків, заподіяних зловживанням монопольним становищем та недобросовісною конкуренцією. Стаття 18 декларує, що Антимонопольний комітет України і його територіальні управління мають право прийняти рішення про примусовий поділ монопольних утворень. Для створення нових крупних економічних структур необхідно отримати дозвіл Антимонопольного комітету.

Отже, монопольні тенденції та монопольні утворення притаманні сучасній ринковій економіці. Уособлюючи прогрес продуктивних сил, вони водночас несуть загрозу конкуренції та суспільному добробуту. Монопольні процеси зумовили модифікацію господарського механізму, посиливши у ньому свідомі регулюючі засади. Спеціальна антимонопольна політика та антимонопольне законодавство дали змогу поставити під контроль процеси монополізації, зберегти і посилити конкуренцію.

Для створення конкурентних ринків в Україні за 17 років незалежності проводилась приватизація та роздержавлення власності. Поняття "роздержавлення" і "приватизація" взаємопов'язані, проте не тотожні. Одержавлення означає, по-перше, активне і все зростаюче втручання держави в економіку; по-друге, одержавлення власності, тобто зростання державного сектора економіки і зменшення недержавних форм власності та господарювання; по-третє, одержавлення ринкових відносин, тобто зростання державного споживання, контролю, регулювання тощо.

Отже, роздержавлення як протилежність одержавленню має відображати комплекс заходів, спрямованих на усунення монополії держави на власність, скорочення державного сектора і утворення багатоукладної економіки, посилення процесів саморегулювання економіки.

Термін «приватизація» дуже місткий. Він включає як приватну, так і особисту, а також трудову і нетрудову приватну власність. Зазначимо, що вони не тільки відрізняються, але й мають багато спільного, можуть в умовах ринкової економіки перетворюватися одна в одну. Так, особливістю нетрудової власності є те, що власник засобів виробництва може сам не працювати і одержувати доход у якійсь формі. Отже, у цьому випадку працівник і власник — дві різні особи, які реалізують свої інтереси, один використовує свій капітал, а другий — свою здатність до праці [12, с.244].

Якщо ж власник засобів виробництва сам їх використовує, не наймаючи робочої сили, тобто є і власником, і працівником, то це трудова приватна власність. Характерною ознакою особистої власності є те, що її об'єктом стають блага, які задовольняють особисті та сімейні потреби.

У процесі формування і розвитку ринкових відносин обов'язково відбуватиметься формування різних форм власності, в тому числі приватної, а отже, відтворюватиметься особиста, трудова і нетрудова приватна власність за рахунок зменшення інших її видів. Саме ж слово «приватний» походить від латинського слова ргіуаїш, тому приватизацію слід розуміти як перетворення державної (а також колективної) власності на приватну.

Іноді приватизацію трактують як денаціоналізацію. Частково це так. Разом з тим, це поняття не тотожні, хоча між ними є і спільне. Денаціоналізація не завжди означає перетворення державної власності на приватну. Вона може перетворити державну власність і на різні форми колективної власності.

Світовий досвід роздержавлення і приватизації засвідчує, по-перше, що невисока ефективність підприємств державного сектора в розвинених країнах зумовлена недержавною формою власності. Державні підприємства можуть бути висококонкурентними, ефективними, якщо вони функціонують в