фінанси підприємств (установ, організацій) є складовою фінансової системи країни. Разом з тим це самостійна специфічна сфера фінансових відносин.

Фінансові ресурси підприємства - це грошові доходи і надхо-дження, які перебувають у розпорядженні суб'єкта господарю-вання і необхідні для виконання ним фінансових зобов'язань, здійснення витрат із розширеного відтворення й економічного стимулювання працівників.

Фінансові ресурси комерційного підприємства складаються з таких елементів:*

статутного (або пайового) капіталу (фонду);*

додаткового капіталу, одержаного за рахунок того, що вартість реалізації випущених акціонерним товариством (AT) акцій перевищує їх номінальну вартість; суми дооцінки не-оборотних активів (вартості активів, безкоштовно отриманих підприємством від інших юридичних і фізичних осіб);*

резервного капіталу;*

неоплаченого капіталу;*

забезпечення наступних витрат і платежів (резервів на опла-ту наступних відпусток тощо);*

нерозподіленого прибутку;*

довго- і короткострокових кредитів комерційних банків;*

позикових коштів від реалізації облігацій власної емісії;*

законної кредиторської заборгованості всіх видів, включаючи заборгованість із бюджетних платежів, відрахувань у державні

страхові фонди з оплати праці, за виданими векселями, за одержаними авансами;*

інших коштів, відображених у пасиві бухгалтерського балан-су підприємства.

Зовнішні фінансові ресурси - це додаткові власні та позикові кошти, одержані через фінансовий ринок (розміщення власних акцій та облігацій) від кредитно-банківської системи (отримання кредитів) та інших кредиторів (отримання авансів замовників, то-варних кредитів від постачальників). За рахунок зовнішніх над-ходжень може збільшуватись як власний капітал підприємства (продаж власних акцій, додаткові внески до статутного фонду у вигляді фінансової допомоги, добровільних пожертвувань, стра-хові відшкодування за застрахованими ризиками, що відбулися, бюджетні дотації), так і позиковий (продаж облігацій власної емі-сії, банківські кредити, кошти інших кредиторів).

Внутрішні фінансові ресурси - це нерозподілений прибуток, амортизаційні відрахування та кредиторська заборгованість, що постійно перебуває на балансі підприємства (стійкі пасиви).

У процесі діяльності підприємство повинно вибрати опти-мальні варіанти збільшення капіталу - за рахунок зовнішніх чи внутрішніх фінансових ресурсів. При управлінні фінансами необ-хідно, наприклад, з'ясувати:

яку частину прибутку, що залишився в розпорядженні під-приємства після сплати податків, спрямувати на розвиток виробництва, технічне переоснащення, а яку - у фонд спо-живання;

як використати кошти - на будівництво нового цеху чи при-дбання акцій іншого підприємства;

куди вкласти кошти — придбати понад мінімальні потреби виробництва запаси дефіцитних матеріалів чи купувати їх по мірі необхідності;

збільшити статутний фонд за рахунок додаткової емісії акцій чи звернутися за кредитом до комерційного банку.

Статутний фонд будь-якого підприємства є важливим джере-лом формування його активів. Він поділяється на два фонди коштів, без яких підприємство не може нормально функціонувати.

По-перше, це фонд власних основних засобів і нематеріальних активів, по-друге - фонд власних оборотних засобів і засобів обі-гу. Матеріально-технічною основою виробництва на будь-якому підприємстві є основні виробничі фонди. В умовах ринкової еко-номіки їх першочергове формування, функціонування та розши-рене відтворення здійснюється за безпосередньої участі фінансів. За їхньою допомогою створюються та використовуються грошові фонди цільового призначення, які опосередковують придбання, експлуатацію та відновлення засобів праці.

Організація грошових розрахунків підприємств.

У процесі виробничо-фінансової діяльності, а також під час ви-конання підприємствами різного роду грошових зобов'язань від-буваються різноманітні грошові розрахунки і платежі. На договір-них засадах вони поставляють один одному сировину, матеріали, машини, обладнання, надають послуги. Під час купівлі-продажу виникають різні грошові розрахунки. Платежі також мають місце у процесі розподілу і перерозподілу грошових коштів.

Форми безготівкових розрахунків за товарними операціями і господарськими договорами можна класифікувати:

1. Щодо факту здійснення угоди:

» попередня чи авансова оплата продукції, товарів, робіт та послуг;*

оплата за фактом реалізації угоди.

2. З точки зору умов оплати угоди:*

акцептна форма розрахунків;*

безакцентна форма розрахунків;*

акредитивна форма розрахунків (попереднє резервуван-ня коштів для оплати);*

планові платежі;*

зарахування взаємної заборгованості.

3. За платіжними засобами, що використовуються:*

без використання платіжних засобів (розрахунок пла-тіжними вимогами, дорученнями);*

чекова форма розрахунків;*

вексельна форма розрахунків.

4. За джерелами коштів, які залучаються для фінансування угоди:*

за рахунок власних коштів підприємства:*

за рахунок кредитів та інших позичених коштів;*

за рахунок коштів клієнта (за посередницької діяльності). Безготівкові розрахунки можуть здійснюватися в Україні за такими формами розрахункових документів:—

платіжними дорученнями;—

платіжними вимогами-дорученнями;—

чеками;—

акредитивами;—

векселями;—

платіжними вимогами;

інкасовими дорученнями (розпорядженнями).

Платіжна вимога-доручення — це комбінований документ, який складається з двох частин: верхня - вимога постачальника безпосередньо до покупця сплатити вартість робіт, послуг та товарів; нижня - доручення платника своєму банку перерахувати з його рахунку суму, проставлену в рядку «суму до оплати писати словами».

Розрахунковий чек - це документ, що містить письмове розпо-рядження власника рахунку (чекодавця) в установі банку (банку -емітента), яка обслуговує його рахунок, сплатити чекодержателю зазначену у чеку суму.

Чекодавець - юридична чи фізична особа, яка здійснює платіж 3* допомогою чека та підписує його. Чекодержатель - підпри-ємство, яке є отримувачем коштів за чеком. Банк-емітент - це банк, що видає чекову книжку {розрахунковий чек) підприємству

або фізичній особі.

Акредитив — це форма розрахунків, при яких банк-емітент за дорученим свого клієнта (заявника акредитива) зобов'язаний виконати платіж третій особі (бенефіціару) за поставлені товари, виконані роботи та надані послуги, надати повноваження іншому банку-виконавцеві здійснити цей платіж.

Банк-емітент може відкрити такі види акредитивів:

а) покритий (депонований у банку постачальника), при відкритті якого банк покупця перераховує кошти платника в банк постачальника за умовами зарахування його на окремий балансовий рахунок, акредитиви на весь термін дії зобов'язання банку покупця. Покритий акредитив передбачає завчасне бронювання коштів платника;

б) непокритий (гарантований), який відкривається покупцеві в банку постачальника шляхом надання банку права списувати всі суми акредитива за розрахунком банку покупця. Оплата за непокритим акредитивом у разі тимчасової