Сутність регулюючої функції податків полягає в тому, що вони впливають на різні сторони діяльності їх платників. Так, податки спричиняють значний вплив на відтворення, стимулюючи або стримуючи темпи його розширення, збільшуючи або зменшуючи накопичення капіталу, розширюючи або скорочуючи платоспро-можний попит населення і т. п. У зв'язку з цим держава у змозі свідомо використовувати податки з метою регулювання визначе-них пропорцій у соціально-економічному житті суспільства.

Розглядаючи функції податків, слід зазначити, що вони діють одночасно і взаємопов'язане, їх не можна протиставити одна одній. Неможливо також розділяти податки на чисто фіскальні і регулю-ючі, бо без фіскальної їх дії не може бути і регулюючої.

Суб'єкт оподаткування - це виробник або продавець товару, який згідно із законом виступає як юридичний платник податку, тобто вносить до бюджету суму податку від реалізованого товару чи надання послуг.

Носій податку — це фізична особа, споживач товару, у ціні якого міститься непрямий податок. Купуючи товари, споживач фактично стає платником податку. Таким чином, відбувається перекладення податків із суб'єкта на носія податку.

Об'єкт оподаткування - це те, що обкладається податком, база оподаткування відповідним податком. Об'єктом оподат-кування можуть бути доходи в широкому значенні (прибуток, рента, дивіденди), заробітна плата, капітал (рухоме і нерухоме майно, земля тощо), вартість продукції, робіт, послуг, операції з цінними паперами, користування природними ресурсами, май-но юридичних і фізичних осіб, додана вартість продукції і товарів, інші об'єкти, визначені чинним законодавством.

Податкова ставка - це встановлений у законодавчому по-рядку розмір податку на одиницю оподаткування. Залежно від методів встановлення ставки бувають універсальними і диферен-ційованими.

Залежно від форми оподаткування всі податки поділяються на прямі і непрямі.

Податки прямі - це обов'язкові нормативні платежі з прибутку або доходу працівника, спадщини, землі, будівель тощо. Ці податки стягуються в процесі придбання та накопичення матері-альних благ (прибутковий податок, податок на майно і т. п.).

Податки непрямі — це податки, які включаються в ціну то-варів або тарифів на послуги. Вони не відраховуються прямо з до-ходів працівника (власника), а виплачує їх підприємство (податок на додану вартість, акцизи, мито, що стягується митними органа-ми тощо).

За економічним змістом об'єкта оподаткування податки поді-ляються на: податки на доходи; податки на споживання; податки на майно.

Податки на доходи - це податки, що стягуються за вста-новленими ставками з доходів фізичних і юридичних осіб. До них належать податок на прибуток, податок із доходів фізичних осіб.

Податки на споживання — це податки, що стягуються з по-купців у цінах на товари та послуги, які купуються. До цих подат-ків належать податок на додану вартість, акцизний збір, митні збори.

Податок на майно — це податок, що встановлюється на кон-кретне майно юридичних і фізичних осіб. Наприклад, податок на транспортні засоби та інші самохідні машини та механізми.

Залежно від рівня державних структур, які встановлюють по-датки, вони поділяються на загальнодержавні і місцеві.

Загальнодержавні податки — це податки, що встановлюються Верховною Радою України і стягуються на всій території країни. До них належать: податок на додану вартість, податок на прибуток, податок на землю, податок на транспортні засоби й інші самохідні машини та механізми, податок на промисел, податок із доходів фізичних осіб та інші.

Місцеві податки - це податки, які встановлюють місцеві орга-ни влади, і вони є обов'язковими для сплати на певній території. До місцевих податків належать: комунальний податок, податок з реклами, а також низка зборів: готельний, ринковий, курорт-ний, збір за видачу ордера на квартиру та ін.

Залежно від напряму використання податки поділяються на загальні та цільові (спеціальні).

Загальні податки — це податки, які не мають цільового при-значення і використовуються державою на загальнодержавні захо-ди (утримання органів управління, оборону країни та ін.). До них можна віднести податок на прибуток, податок на додану вартість, податок із доходів фізичних осіб, акцизний збір тощо.

Цільові (спеціальні) податки — це податки, які встановлю-ють для фінансування спеціальних заходів. Так, податок на землю використовується для фінансування витрат, пов'язаних із раціональним використанням та охороною земель, підвищен-ням їх родючості, введенням державного земельного кадастру, землевпорядкуванням тощо.

Кожен вид податку повинен мати відповідне джерело його сплати.

Джерела сплати податків і податкових платежів — це дохід їх платника, з якого сплачуються відповідні податки і пла-тежі. Джерело може бути безпосередньо пов'язаним із об'єктом оподаткування (наприклад, коли оподатковується сам дохід-прибуток, то об'єкт оподаткування та джерело збігаються), а може й не мати відношення до об'єкта оподаткування (нап-риклад, податок на транспортні засоби нараховується з обсягу циліндрів двигуна автомобіля, а сплачується з доходу). Форму-вання джерел сплати податків пов'язане з виробництвом і роз-поділом національного доходу. Під час розподілу виробленого національного доходу формується фонд оплати праці працівників і чистий дохід підприємства, які є джерелом сплати податків. На сьогодні розрізняють чотири види доходів: рента, процент, заробітна плата, підприємницький дохід.