Цінова війна – це послідовність знижень цін фірмами-суперниками в умовах олігополії (мал..1.). Нехай галузь перебуває в стані Е1(Р1Q1). Одна з фірм може сподіватись збільшити власні виручку і прибуток, якщо знизить ціну до рівня Р2 (за умови, що конкурент залишить свою ціну без змін). Але конкурент досить швидко відреагує також зниженням ціни на свою продукцію, і галузь перейде у стан Е2(Р2Q2) – ціна спадає, обсяг зростає. Такі своєрідні “бійки” будуть повторюватись доти доки фірми не досягнуть рівня незбитковості – тобто галузь опиниться у стані конкурентної рівноваги Ес(РсQс). Від цінових війн виграють споживачі і суспільство в цілому, а програють учасники – олігополісти.

21. Антимонопольна політика.

Монополізація ринків у більшості випадків не відповідає інтересам суспільства з економічних та соціальних міркувань.

При наявності монопольної влади фірми завищують ціну порівняно з ефективною ціною на рівні граничної вартості, скорочують обсяги виробництва порівняно з ефективним обсягом, тому що у монополістів відсутній конкурентний стимул для виробничої ефективності.

Для монополістичної фірми мінімізація вартості виробництва не є необхідною умовою максимізації прибутку, що не стимулює ефективного витрачання ресурсів і не вимагає необхідності економії на масштабі.

Різниця між фактичною та мінімально можливою вартістю виробництва означає так звану Х-неефективність (або технологічну неефективність(. При аналізі вартості виробництва в традиційній теорії вважається, що фірма оперує з кривими мінімально можливої вартості. Внаслідок монопольної влади фірма має криві вартості, що, як правило, розташовані вище, ніж це мінімально можливо; тому виникає неефективне використання ресурсів, їхня продуктивність зменшується.

На монополізованих ринках втрачаються чисті вигоди для суспільства порівняно з конкурентними ринками, зменшується суспільний добробут, зростає нерівність доходів за рахунок монополістичного прибутку.

Все це є причиною проведення у більшості країн світу антимонопольної політики державної влади – втручання в роботу ринкової системи з метою підтримки конкуренції, тобто з метою підвищення ефективності економіки. Так, у Конституції України (ст.. 43) зазначається: “Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом”.

Регулювання монополій містить закони і правила поведінки (нормативні акти), які встановлює державна влада щодо контролю за цінами, продажем продукції чи виробничими рішеннями фірм.

Методи регулювання можна поділити на економічні й соціальні. Економічне регулювання – це контроль за цінами, стандарти для продукції, умови входу і виходу з галузі, стандарти обслуговування. Соціальне регулювання стосується охорони здоров’я і безпеки робітників та споживачів.

22. Чиста монополія. Цінова дискримінація.

Монополія – це такий тип ринкової структури, де:

весь галузевий випуск постачає одна фірма, частка кожного споживача (яких на ринку дуже багато) в загальному обсязі ринкової продукції незначна;

продукція однорідна і не має близьких замінників;

входження на ринок нових фірм блоковано;

споживачі не взаємодіють між собою;

існує повна поінформованість щодо ринкових цін, обсягу та попиту покупців.

Стисліше визначення монополії концентрує увагу лише на суттєвих її рисах: монополія, - це тип ринкової структури, коли лише одна фірма пропонує весь ринковий обсяг блага, для якого не існує близьких замінників.

Така ситуація на ринку називається чистою монополією. Чиста монополія – це теж ідеальна модель ринку, як і повна конкуренція.

Відповідно, фірма в умовах монополії зветься монополістом, а ринок, на якому діє монополіст – монопольним ринком.

Конкурентний механізм не спрацьовує на монопольному ринку через наявність вхідних бар’єрів, які блокують входження у монополізовану галузь завдяки чинникам, що створюють несприятливі умови для фірм-новачків порівняно з фірмою, яка вже працює в галузі. Такими чинниками можуть бути: абсолютна перевага у вартості продукції, економія на масштабі, необхідність великого початкового капіталу, диференціація продукції, високі транспортні витрати.

Монополісти з метою збільшення свого прибутку досить широко використовують цінову дискримінацію – принцип ціноутворення, коли той самий товар чи послуга, продається різним покупцям за різними цінами. Для впровадження цінової дискримінації необхідно виконання двох умов:

існує формальна ознака, за якою можна розрізнити категорії споживачів;

благо не можна перепродати.

Є три види цінової дискримінації:

цінова дискримінація першого рівня (кожному споживачу встановлюють індивідуальну ціну на рівні його готовності платити за благо, тобто найвищу ціну за якою споживач погоджується на купівлю певної одиниці товару або послуги);

цінова дискримінація другого рівня (встановлення ціни в залежності від обсягу продажу);

цінова дискримінація третього рівня (виділення сегментів споживачів, та встановлення для кожного сегменту різних цін).

23. Теорія споживчого вибору.

Кожна людина у процесі прийняття індивідуального рішення про витрачання свого доходу керується власними смаками і уподобаннями. Ресурси споживача, як і будь-якого іншого економічного агента, обмежені відносно його бажань. І хоч ми не можемо передбачити, на що конкретно споживач вирішить витратити свій доход, ми можемо сформулювати основні принципи, що визначають те чи інше рішення споживача, а також умови, за яких забезпечується максимізація його корисності.

В аналізі поведінки споживача ми виходимо з припущення про його суверенітет, що означає, що він приймає рішення самостійно. Теорія вибору споживача дозволяє дати відповідь на питання про те, як люди здійснюють свій вибір і як впливають на нього ціни товарів, доход та структура їхніх потреб. В основі цієї теорії лежить гіпотеза раціональної поведінки споживача, яка означає, що споживач:

знає, чого він бажає;

може порівнювати доступні йому набори товарів;

вибирає набір товарів, якому він віддає найбільшу перевагу.

Моделювання процесу прийняття рішення споживачем охоплює три етапи:

на першому етапі ми повинні формалізувати його індивідуальні смаки та уподобання, тобто визначити, чого він бажає. Для моделювання першого етапу теорії вводиться поняття корисності як суб’єктивної цінності певного