| Iншi фонди, тис.грн. | 35,0 | 106,9 | 5,6 | 9,7 | 24,2 | 40,3
2. Теоретичні та методичні питання аналізу продуктивності праці.
2.1. Економiчна суть продуктивностi працi
Продуктивнiсть працi є вирiшальним чинником пiдвищення ефективностi виробництва. Економiчна сутнiсть продуктивностi працi полягає в тому, що вона виражає спiввiдношення мiж кiлькiстю виробленої продукцiї та затратами робочого часу на її виготовлення. Отже, вона характеризує ефективнiсть цих витрат у процесi суспiльного виробництва.
Залежно вiд ступеня розвитку умов виробництва одна i та сама кiлькiсть працi протягом певного часу може дати бiльшу або меншу кiлькiсть продукту. I справдi, чим краще оснащене виробництво, чим ефективнiше воно використовує технiку i застосовує новi технологiї, чим вищий на ньому рiвень соцiального забезпечення робiтникiв, тим вищою буде продуктивнiсть працi, i навпаки.
Таким чином, продуктивнiсть працi - це виготовлення продукцiї единицею виробництва за певний перiод. Або це кiлькiсть затраченої працi на виготовлення одиницi продукцiї.
Затрачена праця на виготовлення одиницi продукцiї подiляється на живу та минулу працю. До живої працi вiдноситься дiяльнiсть людей (працiвникiв), якi безпосередньо виготовляють певний продукт. Минула праця - це дiяльнiсть машин, механiзмiв, устаткування, на виготовлення яких була затрачена праця, але в минулому.
В економiчнiй теорiї розрiзняють продуктивнiсть iндивiдуальної i загальної працi. Продуктивнiсть iндивiдуальної .працi визначає продуктивнiсть конкретної живої працi i вимiрюється кiлькiстю продукцiї, яка виробляється за одиницю часу (виробiток), чи кiлькiстю робочого часу, який затрачений на виготовлення продукцiї (трудомiсткiсть).
Однак для економiки в цiлому важливим є показник, що характеризує ефективнiсть загальної працi - продуктивнiсть загальної працi. Вiн визначається вiдношенням виробленого за розрахунковий перiод (в основному за рiк)
нацiонального валового доходу до кiлькостi працiвникiв, зайнятих у сферi виробництва: ПП = НВД / Ч
де ПП - загальна продуктивнiсть працi;
НВД - нацiональний воловий дохiд країни;
Ч - чисельнiсть працiвникiв, зайнятих у сферi матерiального виробництва.
Продуктивнiсть працi тiсно пов’язана з iї iнтенсивнiстю. Остання характеризує ступiнь напруженостi працi за одиницю часу i вимiрюється кiлькiстю затраченої енергiї людини. Чим вищий рiвень iнтенсивностi працi, тим вища її продуктивнiсть. Максимальний рiвень iнтенсивностi визначається фiзiологiчними i психiчними можливостями людського органiзму. Отже, iнтенсивнiсть працi має фiзiологiчнi межi, тобто не може бути необмеженою. У зв’язку з цим виникає поняття нормальної iнтенсивностi. Воно визначає такi затрати життєвої енергiї протягом робочого часу змiни, якi забезпечують необхiднi умови для повноцiнного функцiонування органiзму та повного вiдновлення працездатностi до початку нового трудового дня. Таким чином, iнтенсивнiсть працi є важливим чинником продуктивностi працi, проте має певну фiзiологiчну межу i потребує дотримання фiзiологiчних норм затрат людської енергiї.
2.2. Характеристика показників та методів виміру продуктивності праці
Продуктивнiсть працi - це показник, що характеризує iї ефективнiсть i показує здатнiсть працiвникiв випускати певну кiлькiсть продукцiї за одиницю часу.
Розрiзняють продуктивнiсть iндивiдуальної працi, яка вiдображає затрати лише живої працi працiвникiв, i продуктивнiсть суспiльної працi, що вiдображає затрати працi живої та уречевленої.
Рiвень продуктивностi працi характеризуемся показником виробiтку, який показує кiлькiсть продукцiї, що вироблена за одиницю часу. Оберненим до виробiтку є показник трудомiсткостi. Методи визначення виробiтку:
-
натуральний (дiлення обсягу виробленої продукцiї у фiзичних одиницях на кiлькiсть затраченого часу в нормо-годинах); рiзновидом натуральних вимiрникiв обчислення виробiтку є умовно-натуральнi;
-
вартiсний (дiлення обсягу виробленої продукцiї в гривнях до затрат часу, вираженого в середньосписковiй чисельностi робiтникiв, або вiдпрацьованiй ними кiлькостi людино-днiв, людино-годин);
-
трудовий (дiлення обсягу виробленої продукцiї, представленої в затратах робочого часу в нормо-годинах, на кiлькiсть робiтникiв).
В основному на пiдприємствах продуктивнiсть працi розраховують по вартiсному методу, який найкраще характеризує продуктивнiсть працi i використовується для порiвняння мiж пiдприємствами певної галузi промисловостi i середнiм галузевим показником.
При незмiнних обсягах виробництва зменшення чисельностi промислово-виробничого персоналу веде до пiдвищення рiвня продуктивностi працi i вiдповiдно до пiдвищення матерiальної зацiкавленостi працiвникiв, пiдвищення рiвня заробiтної плати, збiлыпення коштiв на виплату премiй.
Зростання продуктивностi працi на будь-якому пiдприємствi залежить вiд багатьох факторiв - як зовнiшнiх, так i внутрiшнiх.
Фактори, якi впливають на рiвень продуктивності працi можна об’єднати в три великi групи:
-
технiко-технологiчнi фактори, якi визначаються рiвнем розвитку та ступенем використання засобiв виробництва;
-
органiзацiйнi фактори, якi вiдображають рiвень органiзацiї виробництва;
-
соцiально-економiчнi фактори, якi залежать насамперед вiд людського фактора.
Важливими факторами пiдвищення продуктивностi працi на пiдприємствах є створення прогресивної виробничо-технологiчної бази. Це багатогранний комплексний процес, в основi якого лежить застосування сучасних виробничих технологiй, впровадження нових комп’ютерних розробок, перехiд до механiзованого виконання робiт, впровадження нового технологiчного обладнання тощо.До технiко-технологiчних факторiв вiдносяться: пiдвищення технiчного рiвня виробництва, структурнi зрушення у виробничiй програмi, введения в дiю нових цехiв, виробництв.
Органiзацiйнi фактори спрямованi на створення такої органiзацiї виробничого процесу, яка лiквiдує простої робочого часу i забезпечує оптимально завантаження як усiм членам трудового колективу, так i основним виробничим фондам пiдприємства. До органiзацiйних факторiв вiдносяться: вдосконалення управлiння виробництвом, вдосконалення органiзацiї виробництва i працi, змiна обсягiв виробництва.
Соцiально-економiчнi фактори можна умовно подiлити на фактори морального i матерiального стимулювання. Як першi, так i другi є стимулами зацікавленостi працiвникiв у пiдвищеннi своєї продуктивностi. До них належать: зростання заробiтної плати, премiї та доплати, можливiсть самовираження i творча зацікавленiсть, кар’єра, пiдвищення квалiфiкацiї та iнше.
Планування продуктивностi працi на пiдприємствах здiйснюється методом прямого рахунку та пофакторним методом.
Метод прямого рахунку передбачає визначення планового рiвня продуктивностi працi (Пп.пл) шляхом дiлення запланованого обсягу випуску продукцiї у вартiсному виразi або в натуральных одиницях (Qпл або Nпл) на планову чисельнiсть промислово-виробничого персоналу (Чпл):
Qпл Nпл
Пп.пл = або
Чпл Чпл
Пофакторний метод передбачає розрахуиок приросту продуктивностi працi через економію чисельностi